Твір- опис андрійвської церкви

ответ:

церковь была сооружена по приказу императрицы елизаветы петровны в 1749—1754 годах местными зодчими под руководством московского архитектора ивана мичурина на месте, где, по преданию, апостол андрей первозванный во время его путешествия на север воздвиг крест (согласно «повести временных лет» и другим). оригиналы чертежей андреевской церкви хранятся в венской альбертине[3]. на месте церкви в время, по одной из версий, находился деревянный янчин монастырь, который был сожжён монголами после взятия города в 1240 г[4].

на открытке 1911 года

в оформлении церкви принимали участие художники иван вишняков с учениками (25 икон), и. роменский, и. чайковский (иконы на оборотной стороне иконостаса), а также алексей антропов, расписавший кафедру, купол, ряд икон иконостаса и образов в алтаре. символическая композиция в нижнем ярусе иконостаса изображает семь таинств. среди икон сцена проповеди апостола андрея среди киевлян киевского художника п. бориспольца и картина и. эггинка, на которой святой князь владимир выбирает веру. на обратной стороне иконостасной стены изображены символические картины, в частности, сцена поклонения царей царю небесному (вероятно, кисти григория левицкого). за престолом — образ тайной вечери, выполненный антроповым. в интерьере отличаются изящными линиями собор для проповедей с , который поддерживают два ангела. кафедру украшает резьбы и росписи, иллюстрирующие евангельские притчи. в этом сооружении сплелись достижения европейского искусства, воплощённые растрелли, и украинских художественных традиций с их лиризмом, ясностью форм и красок.

c 1949 года в стилобате храма размещалась киевская духовная семинария (закрыта в 1960 году), а в самом храме хранились мощи святой великомученицы варвары. вскоре после закрытия семинарии под предлогом «аварийного состояния» была закрыта и андреевская церковь (при этом мощи святой варвары были перенесены во владимирский собор).

в 1968 году церковь в качестве музея открыли для посетителей. в мае 2008 года секретариат президента виктора ющенко передал андреевскую церковь с национального заповедника «софия киевская» украинской автокефальной православной церкви. церковь входит в состав национального заповедника «софия киевская».

состояние андреевской церкви заметно улучшилось после капитальных работ по укреплению склона, на котором расположено здание, и капитальной реконструкции дороги андреевского спуска. эти и другие работы были выполнены перед евро-2012. склон под андреевской церковью был укреплён по специальному проекту анкерами, а грунт армирован полимерными материалами. деревья и кустарники были полностью удалены. таким образом, склону был придан первозданный вид, и улучшен обзор андреевской церкви с северной и восточной сторон. однако в охранной зоне андреевской церкви и андреевского спуска продолжают строить дома, что ухудшает состояние памятника.

18 октября 2018 года верховная рада украины приняла закон «об особенностях пользования андреевской церковью национального заповедника „софия киевская“», согласно которому андреевская церковь передана в постоянное пользование константинопольскому патриархату для размещения там ставропигии (представительства)[5]. 7 ноября президент пётр порошенко подписал одобренный верховной радой законопроект, который предусматривает, что андреевская церковь, объект культурного наследия и памятник архитектуры, находящийся в государственной собственности, передаётся в безвозмездное постоянное пользование вселенскому патриархату для совершения богослужений, религиозных обрядов, церемоний и процессий[6].

Дійсно, у сучасному світі кожна людина прагне мати вищу освіту, навіть якщо вона впевнена, що майбутнє навчання не принесе їй жодного задоволення. Іноді вступ до університету є бажанням батьків, а не самого випускника школи, тому він вчиться на обраному факультеті, пересилюючи себе. Я вважаю, що вищу освіту повинні здобувати лише ті, хто дійсно цього прагне та має певні здібності, а інші повинні обирати професії, які не потребують університетської освіти, але приносять людині користь та задоволення.

По-перше, випускник ніколи не зможе отримувати задоволення від навчання та майбутньої роботи, якщо вибере професію, яка йому зовсім не подобається.

В один з перших навчальних днів цього року моя вчителька вирішила розповісти нам повчальну історію про те, як її донька вибирала собі майбутнє. Закінчивши школу та ставши абітурієнтом, молода дівчина марила кулінарією та бажала отримати освіту саме за цією спеціальністю. Але батьки випускниці, які лише пізніше зрозуміли свою помилку, вирішили, що їхня донька повинна вибрати більш престижну спеціальність. Батько та матір обрали факультет міжнародних відносин, на який і вступила дівчина, прислухавшись до їхньої поради. Та вже зовсім скоро студентка зрозуміла, що навчання не приносить їй жодного задоволення. Першокурсницю лякала перспектива роботи у сфері міжнародних відносин, адже від життя вона хотіла отримати зовсім інше. Через це вже після першого семестру дівчина забрала документи з університету, незважаючи на протести своїх батьків. Вже наступного року вона вступила до омріяного навчального закладу та почала здобувати освіту кухаря.

По-друге, у житті кожної людини є покликання, якому потрібно слідувати, навіть якщо для цього не потрібно здобувати вищу освіту, адже лише так можна знайти своє місце в суспільстві та не втратити дорогоцінний час.

Яскравим прикладом цього аргументу є головний герой твору Валер’яна Підмогильного «Місто» Степан Радченко. Юність хлопець провів у своєму селі, але вже зовсім скоро зрозумів, що хоче розвиватись та отримати «престижну» освіту. Він вирушає у велике місто, де починає навчатися в університеті. Спочатку все йде досить добре, але вже через місяць хлопець розуміє, що його вже не цікавить зближення міста та села. Покликання Степана — література. Він фактично кидає навчання й починає писати твори, розуміючи, що тепер йому не потрібна вища освіта, адже хлопець знайшов справу свого життя. Жаль лиш часу, який він витратив на навчання в університеті, що перестало йому подобатися.

Отже, у наш час вищу освіту повинні здобувати лише ті, хто бажає цього та має потрібні навички, адже в сучасному світі потрібні не тільки талановиті лікарі та дипломати, але й представники професій, для яких не потрібно вчитися в університеті.