Твiр на тему що нового я дiзнась з поеми iван ! ​

ответ:

живучи серед козаків, іван підкова видавав себе за брата молдавського господаря іоана iii воде хороброго, який очолював національно-визвольний рух і убитого турками. є версія, що він походив із секейского роду баторі, біг до козаків, рятуючись від сімейних інтриг. коли чутки про це дійшли до молдаван, незадоволених своїм воєводою петром vi кривим, вони спорядили в1577 році посольство до івану підкові і просили його зайняти престол.

за сприяння загону козацького гетьмана якова шаха з 600 козаків, і свого загону, в який входили і молдавани, підкова вторгся в молдавію і скинув з престолу петра кривого. івана підкову підтримали народні маси. в кінці листопада 1577 він зайняв столицю молдавії ясси і проголосив себе господарем.

утриматися в молдавії підкові вдалося, однак, не більше двох місяців. воєвода петро, зібравши свіже військо, рушив до ясс, щоб повернути втрачений престол, але був вдруге розбитий підковою. тоді стефан баторій, король польський, написав своєму братові, трансільванського воєводи христофору, щоб той надав петру хрому.

на початку 1578 року івана підкова, бачачи, що йому не втриматися на престолі, вирішив залишити молдавію і хотів пробратися до запорозьких козаків; але брацлавському воєводі вдалося умовити підкову відправитися до варшави, щоб виправдатися перед баторієм. король, однак, на догоду туркам уклав підкову під варту і наказав стратити його у львові на площі ринок, в червні 1578 року.

не знати, чи то вічний шум черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері[1], чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. михайло коцюбинський

зелена отава царинок розцвіталася раптом, вздовж черемошу плив різнобарвний потік, а десь високо, на чорному запиналі смерекових лісів, жаром горів під ранішнім сонцем червоний дашок гуцульського парасоля. михайло коцюбинський

ліс постає перед нами сонний і наче змертвілий. не ворушаться віти, лише поблискують у сутінках краплинки роси.   михайло коцюбинський

встала й весна, чорну землю

сонну розбудила,

уквітчала її рястом,

барвінком укрила;

і на полі жайворонок,

соловейко в гаї

землю, убрану весною,

вранці зострі

рай, та й годі! а для кого?

для людей. а люде?

не хотять на його й глянуть,

а глянуть — огудять. шевченко