Надо сделать диалог на тему культура мовлення

Хлібороб сизе   марево   клубочиться   над   степом.   нагріта   сонцем   рілля  дихає парою. і   в тих весняних ласкавих туманах мерехтять далекі  села та гаї. польова дорога стелиться через видолинки і   пагорбки.за кермом прудкого газика   — молодий чубатий воді поруч із ним   — білоголовий чоловік. він оглядає звеснілий степ   —  у   сірих   очах   старого   світиться   радість.   що   то   весна! очі справжнього хлібороба завжди повняться радістю, коли  він   бачить,   як   навесні   оживає   земля,   купається   в   молочних   ви-парах   туманів   і   проростає   травами   та   хлібами.радів тій порі степан петрович твердохліб, розбуджені   весняним   громом   степи,   вмиті   дощами,   зігріті   сонцем,  приголублені   сизими   крилами   тумані   постоїмо   трохи   та   й   води   нап’ємося   з   криниці.—   це   можна,—   погодився   водій.набравши   повен   поставець   ключової   живиці,   твердохліб  жадібно   пив.   і   була   та   вода   солодшою   за   медовицю,   вода   з   рід-ного   джерела.степан   петрович   присів   на   пеньку   поблизу   криниці   і   за -мислився.з   виду   твердохлібові   можна   дати   не   більше   шістдесяти  років.   обличчя   моложаве   й   рум’яне.   засмаг   на   сонці   голова  в   нього   була   сива,   аж   біла.   зовнішністю   нагадував   поважного  маститого   академіка.   сивуваті,   коротко   підстрижені   вуса,   зате  брови   були   на   диво   чорні   і   виразно   підкреслювали   оту   сивину.  під насупленими волохатими бровами глибоко запали розумні сірі  очі.   вони   завжди   були   теплі   й   ласкаві.   навіть   тоді,   коли   гні -вався, очі світилися добротою. був твердохліб середнього зросту,  міцно   збитий,   але   не   огрядний.   широкий   у   плечах,   руки   великі  й   жилаві,   як   у   косаря   або   молотника.   він   справді   походив   з   ко-сарського   іб,   овіяний   весняним   вітром,   думав   свою   думу.   із  глибини   душі   народжувалися   слова   —   незвичайні,   не   буденні,  а   високі,   одухотворені,   як   і   душа   його.   вони   кружляли   над  ним,   ніби   молоді   птиці,   в   якомусь   хмільному,   збудженому   хороводі (224   сл.)   ( за   і.   цюпою)