Добрый день, мне с вопросами связанные с "эклезиархией"
1) функции адептус
2) система контроля, что именно они контролируют.
3) дата основания (в каком тысячелетии и кем(это не особо важно))
пы.сы: "эклезиархия" или же "адептус " это одно и тот-же имперский культ бога-императора.

ответ:

1) экклезиархия (официально известная как адептус ) — государственная церковь империума. она поддерживает и насаждает имперский культ по всему империуму.

2)   миссионеры, проповедники и исповедники адептус принимают участие в сражениях на полях битв по всей галактике, где они вдохновляют войска, лояльные императору, своими проявлениями стойкости духа и военными навыками. проповедники и исповедники используют святое слово , направляя с вдохновенным красноречием действия защитников империума. миссионеры - опытные ветераны многих войн, нашедшие себя в лоне единой церкви, они распространяют догматы и имперское кредо на пограничных мирах империума, оттачивая свои боевые и ораторские навыки в суровых и условиях окраинных планет.  

имперские агенты сражаются с ересью и силами хаоса по всей галактике, чаще возглавляя силы имперской гвардии или сестер битвы, нежели ордены космического десанта.

3) орден был создан в период загадочного второго основания в начале 31-го тысячелетия

объяснение:

Серед височенних будинків, вуличного транспорту, людської товкотнечі на міському тротуарі самотньо проживало свій вік старе, але розкішне дерево. Сумно дивилося воно на потік людей, що обминав його. Люди штовхалися, галасували, смітили довкола недопалками і брудними словами.

З нетерпінням воно чекало ночі, коли все навколо поринало у солодкий сон. Дерево засинало останнім, і сни його були зелені-презелені. Йому снилися далекі безкраї ліси. Там горнулися один до одного стрункі деревові брати. Листя у всіх незапилючене, омите чмстими дощами. Жили вони в мирі й ніколи не сварилися, як люди. Дерево прокидалося з ранковими тролейбусами, згадувало свій сон і тужливо зітхало. У мріях безнадійно даленіли ліси. Та воно добре знало, що побувати в них можна йому тільки у снах. Бо кожне дерево мусить жити там, де виросло. Така доля всіх дерев. Одного дня сонце піднялося вище, почало немилосердно пекти і плавити асфальт. Від спеки мляво пообвисало на дереві листя. Подекуди воно ставало зовсім жовте і починало всихати. Того дня дерево зрозуміло, що помирає. Як жаль було йому розлучатися зі світом, зі своїми зеленими снами.

Раптом воно побачило хлопчика, що стояв біля газетного кіоска. "Хлопчику, хлопчику, помираю я тут без води",- знеможено мовило дерево. На диво, малюк зрозумів цей безголосий плач, бо мав чуйне серце. Спочатку сам мало не заплакав, а тоді щодуху кудись побіг. А розморене спекою дерево впадало в дрімоту. Його покидали останні сили.

Довго хлопчина не приходив. Може, забув про страждання зеленого друга? Та ось біля того місця спинилася машина з великою цистерною. Її обвивав довгий шланг. 3 кабіни вийшов хлопчик і його тато. У машині щось загуло, і зі шланга на стовбур хлюпнув струмінь води. Вода текла і текла на маленький острівець землі, оточений гарячим асфальтом. І дерево почало прокидатися. Коріння жадібно пило ту воду, гнало її до найвищих гілочок. Листя затріпотіло, мов пташині крила. «Ми не дамо тобі загинути! Ми з татком будемо привозити воду. Ти ж таке красиве!» - захоплено сказав хлопчик.

⭐ЕСЛИ ОТМЕТЬ КАК ЛУЧШИЙ ОТВЕТ! УДАЧИ!❤