роль галицького греко-католицького духовенства в суспільному житті ​

ответ:

велика роль греко-католицької церкви (далі - також гкц) у житті галицьких українців в 20-30 рр. зумовлювалася не тільки тим, що вона була в тому часі майже безальтернативним і традиційним носієм християнської релігії серед галицьких українців.

як і у попередні десятиліття, так і в означений період, в умовах незначної секуляризації українського суспільства, релігійно-конфесійна приналежність переважної більшості галицьких українців була важливою складовою і навіть підвалиною їх індивідуальної та національної тотожності.

ставлення польської держави до греко-католицької церкви в 20-30 рр. розвивалось в руслі їх асиміляційно-репресивної політики щодо галицьких українців загалом і мало на меті денаціоналізацію церкви, тобто усунення прихильників українського національного руху з рядів греко-католицького духовенства на користь лояльних до польської держави.

проте опіка ватикану, формалізована конкордатом 1925 р., не давала польському уряду можливості проводити щодо гкц надто свавільну політику підпорядкування, жертвою якої в цей же період стала православна церква українців на волині. це дозволяло греко-католицькому єпископату зберігати значну самостійність у діяльності своєї церкви.

в міжвоєнний період греко-католицька церква була важливою складовою українського суспільства в галичині, і її діяльність мала великий вплив на його розвиток. в 20-30 рр. гкц згідно з ініційованою ватиканом "католицькою акцією" та оновленою суспільною доктриною католицизму, суттєво активізувала свою пастирську діяльність.

свідченням росту суспільного впливу церкви в українському суспільстві в галичині в міжвоєнні десятиліття було, зокрема, збільшення кількості культурно-освітніх закладів, які розвивали свою діяльність під опікою церкви, та зміцнення в межах українського національного руху католицької суспільно-політичної течії. її становили ряд суспільно-політичних організацій, що вели свою діяльність на ідейних засадах греко-католицької церкви та під визначальним впливом греко-католицького духовенства.

взаємини греко-католицької церкви й українського національного руху в 20-30 рр. в галичині, а можливо в хіх-хх ст. загалом, ефективно, на нашу думку, аналізувати і оцінювати через співвідношення позицій та інтересів обох сторін - релігійного й національного суспільних рухів.

характер цих взаємин, переважання в них взаєморозуміння чи навпаки суперечностей, визначалися взаємним ставленням і церкви і національного руху до позицій та інтересів один одного як на теоретичному, так і на практичному рівнях, в ідеологічній, політичній, економічній та інших площинах суспільного життя. очевидно, кожна зі сторін взаємин прагнула, щоб її позиції та інтереси поділялися або принаймні толерувалися іншою стороною.

для греко-католицького духовенства було однозначним, що "сильна держава, могутній нарід тоді, коли їх оживотворює католицька релігія…" в 1938 р. єпископат гкц у своєму зверненні до українського народу з нагоди 950-ліття хрещення руси-україни наголошував: "відродження нації можливе тільки на тривких підставах христової науки".

з свого боку, представники українського національного руху підкреслювали не

Первым периодом становления казахского народа считается ранний период тюркской эпохи. важность этого момента состоит в том, что далекие предки казахов - племена канлы и уйсуней - смешались с племенами гуннов вторгшихся с востока, и произошло взаимовлияние в антропологическом и языковом плане, повлекшие за собой некоторые изменения. древним населением казахстана, вошедшим в последствие в состав казахского народа, являются племена канлы из южного казахстана. затем они сблизились и смешались с племенами сарматов из западного казахстана. вторым периодом в развитии казахского этноса нужно считать размещение на территории казахстана тюркских племен и их полную ассимиляцию с местным этносом. появились тюргеши, карлуки, дулаты, шигила, ягма, болаты и др. , тем самым увеличился этнический состав на территории древнего казахстана. главным было то, что племена - саков, гуннов, канлы, уйсунов - были близки к друг другу своими традициями, обычаями, верованиями. третьим периодом можно считать увеличение численности населения, которое приходится на 10-13 века. в это время на востоке нашей страны расположились племена найманов, кереев, меркитов, жалаиров. наиманы и жалаиры достигли жетысу. жалаиры стали главенствующем племенем - в старшем жузе, а найманы и кереи - в среднем жузе. очагами становления казахского этноса считаются южный, центральный, юго - восточный казахстан. до вторжения монголов на территорию казахстана шло формирование народа в восточном дешт-и-кыпчаке на основе кыпчакских племен, в семиречье - на основе усуно-карлукских племен. на востоке и на алтае началось объединение племен и родов в единый тюркоязычный народ. однако завоевание казахстана монголами отбросило этот процесс на 150 лет. монгольское нашествие серьёзно повлияло на становление этносов, вызвало изменение их антропологических форм с усилением монголоидного типа. так же непосредственно на процесс формирования казахов оказало возникновение на территории казахстана таких государств как: саков (10 века до н. э.) , кангюев, или канлы (3 век до н. э.) , уйсуней (2 век до н. э.) , тюркского каганата (553-603 гг.) , западнотюркского каганата (603-704 гг.) , тюргешского (704-756 гг.) , карлукского каганата (756-940 гг.) , огузкого ( 9-11 века) , кимакского каганата (9-11 века) , караханидов (942-1212 гг.) , каракитаев (1125-1212), кыпчакского ханства (11-13 века) . политические и социально- события 14-15 вв. способствовали завершению процесса сложения казахской народности. формированию этнической территории, объединению казахских племен и родов способствовало образование казахского ханства в 1465-1466 годах, кереем и жаныбеком. таким образом, процесс формирования казахского народности и её этнической территории завершился в 15-16 вв. и в целом для этого потребовалось около 2 тысяч лет.