Твір на тему боронити вітчизну найбільша честь​

наша батьківщина—це не проста земля. це та земля, якій у роках історії не було місця, якій довелося винести стільки страждань, стільки ганебних, підлих зрад, зазнати стільки голодних років, що стає моторошно на душі. щоб знову не повторилося страхіття минулих часів, треба піклуватися про власну батьківщину, охороняти її спокій, берегти її поля та ліси. без цього вона загине, а разом з тим і ми залишимося без вітчизни.

он де розкинувся величний київ! скільки радісного й близького у цьому слові для кожного українця! понад тисячу років тому східні слов'яни утворили могутню київську русь — одну з найсильніших держав того часу. над дніпром височів славетний київ з розкішним князівським двором, величним софійським собором. богатирські дружини захищали кордони рідної землі від ворожих нападів. вони стали для нас прикладом великої мужності, непідкупної любові до рідної батьківщини. саме на них рівнялися наші батьки, та й нам не завадило б брати з них приклад.

я вважаю, що кожен з нас повинен дбати про рідну батьківщину. це наш священний обов'язок, це наша обітниця перед нашими предками, які билися за щастя рідної землі. хоч би що не сталося з вітчизною, хоч би які вороги не хотіли завоювати її свободу, ми усі повинні стати на її захист. інакше нас не можна буде назвати вірними синами чи дочками рідної землі. ми будемо навіть не її пасинками, а справжніми ворогами, підступними і підлими. адже ніхто не побажає для своєї вітчизни бути рабинею, підкорятися ненависним завойовникам, страждати і проливати сльози, тим більше, що саме ми будемо винні в її рабстві, тому що вчасно не стали на її захист. дуже не хочеться, щоб нам колись довелось відчути себе підневільними, знати, що нема вже надії на щасливе майбутнє. це розуміли усі справжні патріоти, усі вірні-сини нашої батьківщини. недарма наш великий кобзар тарас григорович шевченко так наполягав, щоб український народ піднімався на боротьбу проти поневолювачів, недарма те ж саме намагалася сказати своїми творами і леся українка. це знали і василь симоненко, і василь стус, і ще безліч полум'яних патріотів, безмежно відданих своїй вітчизні. це розуміли ті бійці, які склали свої голови у великих битвах за щастя й волю україни. особливо страшною була велика вітчизняна війна, яка забрала життя багатьох мільйонів українців, та й не тільки українців. щоб цього не сталося, щоб мир завжди панував на планеті, і потрібно берегти, охороняти, захищати свою вітчизну.

Черноморское казачье войско было сформировано в ходе русско-турецкой войны в 1787 г. из остатков разгромленной перед этим правительственными войсками Запорожской Сечи. Уже через год новое войско насчитывало 12 тыс. человек. Численность его быстро росла. Первоначально войско было расселено в долине Днестра, административным центром было с. Слободзея ( Приднестровье). На отведенной территории земли для расселения было недостаточно. Поэтому казаки посылают в Петербург делегацию во главе с войсковым судьей Антоном Головатым. Депутация просила Екатерину II даровать им вновь присоединенные к России земли. Черноморцы достигли успеха. 30 июня 1792 г. особой грамотой Екатерина Черноморскому казачьему войску земли на правобережье Кубани от войсковое знамя и литавры, подтверждено право на собственные казачьи регалии (булаву, перначи) и войсковую печать. Казакам приписывалось охранять кубанские рубежи России. Тамани до устья Лабы. Черноморцам были подарены Получив указ, казаки сразу же начали переселение на земли. 16 августа из Очаковского лимана к берегам Тамани двинулась эскадра, включавшая в себя казачью флотилию из 50 канонерских лодок и одной яхты под командованием «Благовещенье» и 11 транспортных судов. Отряд высадился в Тамани 25 августа 1792г., всего 3247 человек. Этот день можно считать началом фактического занятия земли. Вслед за морскими переселенцами 2 пехотных полка (некоторые с семьями) под командованием полковника Константина Кордовского перешли через Крым « сухим путем» и став при Старом Темрюке учредили наблюдательный пункт, устроили курени на зиму. Кордовский привел с собой 600 человек, несколько орудий, волов, лошадей. 2 сентября в путь двинулся основной отряд казаков под командой Кошевого атамана З.А.Чепеги. Отряд состоял из 3 конных и 2 пеших пятисотенных полков, обозов семейного казачества, войскового штаба и войскового правительства — всего 2 075 человек. Путь отряда проходил по почтовым трактам, осенняя распутица мешали быстрому продвижению. Последняя стоянка была в районе Батайска, затем через Азов по Копыльскому шляху и 23 октября прибыл к Ейскому Укреплению. Здесь отряд встречал Ейский комендант секунд майор Андрей Николаевич Война. Ему подчинялся гарнизон Карантинного редута на противоположном берегу р. Ея в ее нижнем течении и гарнизоны на косах Ейской, Долгой, Камышеватской. Отряд, не останавливаясь мимо Ейского Укрепленя, спустился на дорогу, ведшую к Черному броду, вытянулся по гати. В XVIIв. переправа через р. Eя называлась Черным бродом, т.к. с давних времен татары угоняли в рабство людей и если до Еи у людей была надежда, что их отобьют донские казаки, то после переправы, за которой начинались земли кочевых народов, эти надежды исчезали. Саввы Белого, бригантинуОтсюда и название – Черный брод, т.е. печальный, горестный. Перейдя пешими мост, остановились в Карантинном редуте( на месте ныне ст.Старощербиновская). Казаки оставались здесь 23 дня, затем отправились зимовать на Ейскую косу. Захарий Чепега, не желая подвергать своих подчиненных дальнейшему утомительному движению, решил остановиться на зимнюю стоянку в Ханской крепости. К приходу казаков за валами Ханского городка находился один человек, ее страж и смотритель прапорщик Михайлов из Ейского Укрепления. На Ейской косе у рыбозаводчиков работало 400-500 «бурлак» без семей и индивидуальных жилищ из числа беглых крепостных или пришедших на зароботки людей разного звания. На косе Долгой 170 бурлаков, на косе Камышеватской 140 бурлаков (по ведомости полковника войска Черноморского Мокия Гулика от 15.071792 г.).