солнвшко

23.07.2021 16:07

Українська мова

Есть ответ 👍

творче завдання по твору "iкона"
написати продовження
текст:

роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. на підвіконні затишно буркотіло радіо. бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. на столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. стояла прикрита рушником ікона. роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

увечері роман відніс ікону павлуші ханенку. отому, що в канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. а тепер от погостювати приїхав. каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної україни – їм за велике щастя. хоч рушник вишиваний. хоч ікону. і гроші вони за це ладні заплатити…

роздивившись принесену романом ікону, «канадець» ханенко поклав її на стіл.

- чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – дивись.

ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…»

- хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

коли увечері повернувся брат антон, роман підійшов до нього:

- ікону давно продав?

антон вперся поглядом у темні очі романа.

- давно. з рік тому, у місті.

- нікому не скажу. половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом роман і пішов до хати.

- розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину антон. – грошей тих давно немає. гроші ті на випускний вечір пішли.

брати встали один проти одного напружені, як покручі. якось дивно покликала до хати мати. бабуся напівсиділа в ліжку. крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. поруч згорбився на стільці батько. хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

- діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – довго я… ходила… по цій землі… живіть і ви… довго… ікону бережіть… і вона… вас… оберігатиме…