Нужно три складносурядних речення. я уже не успеваю их придумать(мне по делам надо отойти), но хочу, чтобы они были с какой-нибудь изюминкой : )

Був собі дід та баба і мали собі дочку. ото чи довго прожила баба, чи ні, та й задумала вмерти. а як умирала, то своєму чоловікові казала: — як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір’ю! — добре,— відказав чоловік,— не буду брати не то її, а й ніякої, і женитися не буду. от заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. а трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. то чоловік сказав: не буду женитися ні з якою, а то й забув, що казав, і забіг, і удову до себе просив. тоді вдова з великих радощів сказала: — я вже давно цього ждала! от усю худобу забрала і до діда жити з дочкою . ото живуть усі вкупі — дідова дочка й бабина. дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха,— усе гризе голову. та й діти між собою часто сваряться — надто зла бабина дочка: звичайно, як зведенята,— у них ніколи ласки нема. оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться, і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить. а йдуть додому вранці та дійдуть до перелазу — ото й каже бабина дочка до дідової дочки: — дай,— каже,— мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш. — добре,— каже,— сестрице, на! от поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, взявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила. — а я пряла і додому поспішала. бачте, мамочко, яка вона ледача! от дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати: — твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити! що вже не робила, як з неї не знущалась, що дідові не наговорювала, а їй усе байдуже: робить собі мовчки. дуже бабі було досадно з дочкою дивитися на неї, що дід її жалує,— і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було! ото й почала баба дідові гризти голову: — твоя дитина ледащо — не хоче нічого робити, тільки все гуляє та спить міцним сном, а ти ще й жалуєш, ти б лучче, ніж мав би жалувати її, найняв де-небудь, то, може, що й було б з неї! — де я найму її? — каже дід. — так веди куди хочеш, а щоб вона дома не була. ото як докучала баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «веди та й годі! » нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко. от зібрались і пішли, і зайшли у великий ліс. ото дочка дідові й каже: — верніться, тату, додому, я й сама піду, десь знайду собі службу. — добре,— каже дід. попрощався і вернувсь, а дівчина пішла собі. ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур’яном, що й не видно, та й каже: —дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! от дідова дочка закотила рукави, обполола, обханю-чила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина пішла далі. ото схотілось їй пити. вона зайшла до криниці, а криничка їй говорить: — дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! от дівчина обчистила, обханючила і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, вона пішла далі. коли біжить така погана собака та й каже: — дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! от дівчина заходилась, обчистила, обханючила. собака й сказала: «і, дівонько! » вона пішла далі. коли стоїть піч, і така облупана, а біля неї глина лежить. ото й каже піч: — дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене,— я тобі у великій пригоді стану! от дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина пішла далі. ото йде та йде,— зустрічає її жінка та й каже: — і тобі, дівчино! дівчина відказала їй: — добре здоров’я! — куди ти йдеш, дівчино? — спиталась жінка. а дівчина й каже: — іду, тіточко, щоб де найнятися. — наймись у мене,— сказала жінка. — добре,— відказала дівчина,— наймусь. — у мене,— каже жінка,— невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу. — а чому ж не зумію? — каже дівчина.— раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму. ото прийшли додому, де та жінка жила. от жінка й каже: — ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й увечері нагрій окропу і вилий у корито, і борошенця туди всип, і замішай,— тільки, гляди мені, що б не гаряче було, тільки тепленьке,— та не бійся, що б не бачила, що б не чула,— стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позла-зяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, то ти нагодуй їх, то вони порозлазяться куди кому треба.