Доведіть або спростуйте твір пісня душа народу

Цей вислів став уже крилатим. особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. пісня є людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені пісенька «котку, котку рябку, викопай нам грядку». у піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. а у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка «історія україни в народних піснях», там можна прочитати про все: і про богдана хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну марусю богуславку, яка визволила бранців із полону. українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. і радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. тож справді, пісня — душа народу.

мотря — одна з найтрагічніщих постатей в українській літературі. безталання мотрі не може не вражати. що повинна відчувати мати, яка бачить повільну загибель своєї дитини! із психологічною переконливістю вмотивовано останній крок жінки. вона була готова віддати заради сина все. та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва чіпки, мати викриває його злочин. так образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали і злочин, і злочинця, ким би він не був. такий поворот у розвитку образу цієї трагічної особистості засвідчує неминучість перемоги добра над злом як однієї з етичних засад нашого народу. тяжким було мотрине материнство. не знала вонащастя дівкою, не знала жінкою, не судилося зазнати його й матір'ю. чоловік її виявився «двужоном», і, коли покинув її вагітною й вернувся до першої жінки, мотрю підняло на глум все село. вона й сама не знала, хто вона: чи заміжня покритка, чи невінчана вдова. але минув час, люди втомилися обговорювати мотрю, і вона почала плекати щиру надію на сина. от вигодує його, виховає — і матиме на старість і втіху, і оборону. тому, коли чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, мотря несказанно раділа. але материне щастя було примарним і нетривким. мотря багато чого зазнала від свого гарячого і швидкого на розправу сина. коли ж сина черговий раз у пошуках «правди» заводило на лихі манівці, коли він топив свою тугу в горілці або розбишакував, вона проклинала його зі всім шалом незбагненного материнського серця. панас мирний тонко підмітив, як каралась мати, водночас і люблячи свою дитину, і ненавидячи її. доживаючи віку біля сина-розбійника, вона благала собі смерті. після того як чіпка вирізав цілу сім'ю хуторянина хоменка, материнська любов не витримала такого випробування, і мотря сама пішла у волость видати владі сина-душогуба.