Роздум на тему одне дерево ще не ліс

як то взимку в середині грудня ми з татом пішли в ліс , мені ж тоді було лише 10 років, але цей похід я запам'ятала назавжди. високі сосни в білому пухнастому хутрі викликали захоплення, і властивий міському людині легкий страх і трепет, ми гуляли між дерев по часто крутим, мерзлим доріжках, захоплювало дух. м'якими пластівцями падав сніг прогулянці краплю містики, особливо з моїм багатим уявою. зупинившись тато запитав 

- а чи знаєш ти, хто посадив цей ліс? - я здивовано подивилася на нього

- ну звідки ж я можу знати? - він легко посміхнувся і відповів

- у цього лісу довга історія. садити його почав ще твій прадід. - я звичайно була удивленна, навіщо підняла голову вгору , кілька секунд дивилася в сірувато - блакитний купол і прикрила очі, вшановуючи холод сніжинок на щоках, губах, ві 

- навіщо?  

- ну, так вже заведено мій дід твій прадід був лісником і завжди казав «взявши одне дерево посади в замін два, що ліс цей був збережений твоїм нащадкам» - я слухала не відпові.

- пап а ти колись садив тут дерева?

- тільки в дитинстві. а що?

- посади ще хоча б одне дерево , а коли я виросту я теж посаджу тут дерево. - він нічого не відповів тільки посміхнувся і ми вирушили далі подорожувати по лісі.