твір на одну з тем:
"волелюбні мотиви в поезії гете прометей"
"прометей-богоборець"
"ідеал людини людського співіснування змальований у оді шиллера до радости"
"як обрести миру и духовної єдності в європі"
"основні цінності епохи просвітництва"

ответ:

объяснение: вгорни небо твоє, зевсе, імлою хмар, вчини, як отой хлопчак, що толочить будяки, влучай в дуби й верхів’я гір,— тільки мою землю мені залиши і мою хатину, будовану не тобою, і вогнище моє із розжареним приском, якому ти заздриш. не знаю нікого біднішого під сонцем, ніж ви, богове! нещедро ви живлите данням офір і дихом молитов вашу величність. ви б геть змарчіли, якби не жебраки і діти, дурники, повні надії. коли я був малий, тоді, не знаючи, що, де і як, звертав свої заблудлі очі до сонця, чи нема там вгорі вуха, що скарги мої почуло б, серця, що так, як моє, пригноблених би іло. хто допоміг гордість титанів мені здолать? хто від смерті мене врятував, від долі раба? чи не ти само це звершило, серце, в паланні святім? чи не палало, юне й добре, ти, марно дякуючи за рятунок тому, хто спить у високості? тебе шанувати? чому? може, зм’якшив ти колись болі знедоленим? може, притишив колись сльози настрашених? чи не всемогутній час мужа із мене викував? чи не одвічна судьба владує і мною, й тобою? либонь, ти гадаєш, що зненавидіти життя я мушу, втекти десь в пустелю, бо не всі вже пуп’янки мрій достигли? ну, тут я сиджу і формую людей на свій образ — поріддя, що подібне до мене, щоб мучитися, щоб ридати, щоб втішатися, щоб радіти,— і зневажати тебе, як я

кажется оно

в своем произведении автор описывает тяжелую судьбу одинокого семилетнего мальчика-сироты, мальчика без имени. белый пароход - символ радости, нежности, праздника и надежды - мечты о красивом и добром мире, добрых и отзывчивых людях, любящих родителях и близкий людей, мечты о счастье, которым вряд ли удастся сбыться. это первое название произведения великого ч.айтматова.

у главного героя повести  было две сказки: своя и сказка, которую ему рассказывал дед. и не осталось ни одной. в этом смысл всего произведения. после сказки уже ничего не будет! ты живёшь в сказке, пока ты ее слушаешь или читаешь, а когда она заканчивается, заканчивается всё: и тебе уже не превратиться в рыбу, не доплыть до иссык-куля и не увидеть белого