Душевний стан марусі бугославки проста прашу нада​

ответ: історичне минуле україни багате як звитяжними, так і болісними епі. турецько-татарські напади тривалий час спустошували українські землі. жінки, вивезені на чужину ставали служницями, чоловіки невольниками, що виконували важку роботу, але найстрашніша доля чекала молодих дівчат, які потрапляли до гаремів. козаки, борючись з нападниками, влаштовували походи на чужинців, але бувало так, що в бою перемагали не українці, а турки чи татари. тоді козаки опинялися в неволі.

саме такий епізод з історії нашої держави покладено в основу думи "маруся богуславка". з тексту ми довідуємося, що маруся — дочка попа з богуслава, але в неволі "потурчилась, побусурменилась", тобто прийняла мусульманство. проте навіть такий стан речей не заважає дівчині пам'ятати україну, батьків, своєму народу. мабуть, маруся стала дружиною якогось значного турецького пана, адже він тримає в темниці "сімсот козаків, бідних невільників". турок довіряє своїй "дівці-бранці", і на час свого від'їзду віддає їй ключі навіть від темниці з невільниками. мабуть, він кохає її, а вона відповідає йому взаємністю, тому навіть віру змінила. маруся "потурчилась", але не забула своєї батьківщини: скориставшись нагодою, вона випускає козаків на волю. на наявність почуттів між турком і марусею вказує також той факт, що дівчина не втікає на батьківщину разом із козаками, а залишається на чужині, хоча, напевно, її чекає покарання за вчинене. дівчина навіть просить козаків переказати її батькам, щоб не збирали гроші на викуп доньки, тобто знову бачимо свідоме рішення залишитися на чужині, хоча є у ньому і якесь жалкування над власною долею, над життям "для розкоші турецької, для лакомства нещасного".

тобто в народній думі, короткій за обсягом, стислими колоритними мазками створено неоднозначний образ жінки-полонянки, яка продовжує любити свій край і вболівати за нього, але інше, так само сильне, почуття тримає її на чужині.

объяснение: прочти, может так)

Потому-что это обрядовые песни заклинательного характера, сопровождающие восточнославянский обряд кликания. Они напоминали, что приближается пора полевых работ, летят птицы и «несут весну»