Уявіть себе письменником-фантастом. розкажіть, яким буде ваше место (село) чи школа через сто років. використовуйте дієслова у формі майбутнього часу. ​

ответ:

якою я уявляю школу майбутнього? я б хотіла щоб школа майбутнього виглядала ось так: велика, де вчителя комп'ютери, а діти тобто учні будуть вчитися тільки за компютерами і не будуть носити ані зошитів, ані підручників, ані ручок.до школи будуть тільки возити на автобусі,а д/з зовсім не будуть задавати.ось би тоді було б добре але хто б тоді щось знав ніхтоб не міг працювати , як треба. ніхтоб не міг заробляти собі на життя. ніхто нічого не міг зробити. такщо для мене сама найкраща школа майбутнього це та школа яка зараз , але тільки щоб не так довго вчитися хоч би років десять, як і було коли наші мами росли.

объяснение:

початок і принаймні перша третина xix ст. ознаменувалися яскравим розквітом ліричної поезії — це доба романтизму, яка належить до великих поетичних епох в історії європейської та американської літератур. однак середина xix ст. характеризується домінуванням в літературі прози. це вже доба реалізму — художньої системи, глибоко відмінної від романтизму, зокрема й тим, що на перший план вона висунула прозові жанри, до яких перейшла провідна роль у поступі літератури. наприкінці xix ст. знову відбувається піднесення поезії, пов’язане з кризою реалізму й виникненням нових літературних течій — символізму, неоромантизму й імпресіонізму, які нині нерідко об’єднують під спільною назвою «ранній модернізм».

у другій половині xix ст. простежується різноспрямованість руху поезії і прози в багатьох зарубіжних літературах. чи не найвиразніше вона виявилася в тогочасній французькій літературі. приблизно до 1848 р. ця література становила художню єдність у тому розумінні, що і поезія, і проза, і драматургія в ній дотримувалися спільної, романтичної, системи творчості. у другій половині століття шляхи прози й поезії у франції розійшлися. провідне спрямування розвитку прози визначили реалізм і типологічно споріднений з ним натуралізм, а поезія, на яку ці художні напрями майже не поширилися, розвивалася в річищі романтичної традиції.

загалом європейська й американська поезія середини xix ст. створила строкату динамічну панораму різних течій і тенденцій, що рухалися паралельно й перехрещувалися, взаємодоповнювалися й протистояли одна одній. однак з часом відбулося виокремлення певних «силових ліній» — провідних течій і тенденцій, які, зрештою, визначили вектори руху й структуру тогочасної поезії. до них належать:

• пізньоромантична течія, що в середині xix ст. переважала в поезії багатьох країн, зазнаючи дедалі відчутнішої трансформації, сутність якої полягала передусім у переростанні романтизму в неоромантизм і символізм;

• реалістична поезія, що була представлена майже в усіх тогочасних літературах, але, за деякими винятками, не стала домінуючою;

• неоромантична, символістська й імпресіоністична поезія, що зародилася в зазначений період, але розквіту набула вже в останні десятиліття xix - на початку xx ст.

в історії зарубіжної поезії xix ст. особливий інтерес становить французька поезія. бурхливий розвиток французької поезії припадає на другу половину xix ст. на тогочасному європейському тлі її вирізняє найбільш інтенсивний пошук нових засобів і форм вислову, творення нової поетичної мови. у франції з’являються митці, які здійснюють переворот у національній і європейській поезії, змінюють спрямування її руху, відкривають нові можливості поетичного слова. у зв’язку з цим змінюється й роль французької поезії в європейській літературі - у другій половині xix ст. вона поступово стає центром поетичного життя континенту й дедалі більше впливає на поезію інших країн. усе це пов’язано передусім з течією символізму і з «великими символістами», як традиційно називають у франції поетів ш. бодлера, с. малларме, а. рембо та п. верлена.

у середині ж xix ст. найпоширенішою течією у французькій поезії залишався романтизм. до 1885 р. тривала творчість в. гюго, найвидатнішого французького поета-романтика. з романтизмом пов’язаний і iii. бодлер, зачинатель символізму, а також група «парнас» (ш. леконт де ліль, ж. м. ередіа, т. готьє, т. банвіль, а. сюллі-прюдом та інші), яка є одним з найвизначніших явищ у французькій поезії другої половини xix ст.

уже сама назва цього угруповання свідчить про небажання його учасників порушувати соціальні проблеми, притаманні реалізму. адже в давньогрецькій міфології парнас — це гора, де перебували аполлон і музи, які служили лише високому мистецтву.