Написати твір есе "вік живи,вік учись " до завтра (не з інтернету )​
будь ласка ! хелп мне на завтра нужно

Устарого батька орла був син одинак і звали його орлик. виросло вже те орля, у пір’я вбралося, прийшов час на власний хліб переходити. от батько йому і каже: — сину, летимо в поле за їжею. я навчу тебе самостійності. ти повинен уміти сам себе годувати.— не голодний я, тату, — мовило орля. — та й те поле таке порожнє, чи водиться там щось путнє? засумував батько, та виду не подав. мудрим був, вирішив зачекати слушної нагоди, аби дати синові урок. тому здійнявся і полетів сам.як раптом до орлика підповз степовий вовк.— добридень, — привітався він солоденьким голосом і, аби той не бачив, злизав слиньки.— ти хто такий, — витріщився на нього птах, — що від тебе так тхне? — я житель степів, одинокий вовк, — сказав і якомога ніжніше клацнув зубами. йому дуже вже не хотілося полохати молодої пахучої птиці.— а чому такий смердючий? — скривилося орля.— бо багато рухаюся, на здобич полюю. не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха крила! — як це? — роззявив дзьоба орлик.— дуже просто. ти даєш мені одну пір’їну зі свого крила, а я тобі взамін якийсь харч. ось так твої крила можуть тебе годувати.— цікаво, — розплився у задумливій усмішці молодий орел. — а батько мені такого не казав.— та що там твій батько тямить? він уже старий, щоб літати в ногу з часом.— гаразд, — не довго думаючи, погодилося орля, бо в животі давно бурчало й вельми хотілося їсти. — пір’їна, так пір’їна! тільки ти мені спершу їжу принеси, а я тоді тобі пір’їну , а то раптом ще обдуриш… знаю я вас, вовків.— не хвилюйся. я слово, і дотримаюся його, — сказав хижак і помчав у бік поля.так була укладена таємна угода між старим хитрим вовком та молодим лінивим орлом. тепер щодня, в обідню пору зустрічалися вони на верхівці невисокої гори й обмінювалися гостинцями. вовк приносив свіжу їжу, а орля йому за це давало пір’їну.минуло літо. настала осінь. повіяли холодні вітри, стали йти проливні дощі. зголодніло, змерзло орля, сіло дожидати вовка. а його цього дня все не було та не було. і геть увечері, коли почали на горизонті з’являтися перші сутінки, а в орлиних очах темрява від невимовного голоду, прийшов вовк.— а тепер я тебе з’їм, — сказав він і голосно клацнув зубами.орля стало втікати, махати крилами, але так і не здійнялося в небо, бо було голим, а птахи без пір’я, як відомо, не літають. довго відбивався птах від хижого звіра, але так і не зміг його перемогти. знепритомнів і впав на землю. схопив його вовк і поволік до своєї нори, аби вовченят малих почастувати.летів тією місциною батько орлика. бачить, вовк когось волочить. не впізнав він свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетів повз. але потім передумав і вирішив урятувати пташину. повернувся та стрімголов кинувся на вовка і став клювати його в голову. робив він це так затято і з такою силою, що той здався і випустив здобич із пащі. орля розплющило очі й побачило батька. тільки тепер воно зрозуміло, якою цінністю для нього є навіть одна, бодай найменша орлина пір’їна. звелося на лапки й мовчки до свого гнізда — пір’я відрощувати, щоб згодом разом із батьком у степ за харчами полетіти думаю,я тобі )