Сочинение на тему "чем мне понравился роман 2 капитана? (1 том)(+-150 слов)

Так я люблю зиму. люблю, але не  обожнюю.  чому? напевно не тому що я народився взимку, бо мерзну як і всі. а якщо ви мене спитаєте, яка пора року мені подобається найбільше, то я відповім: весна і осінь. весна –за те, що все народжується і оживає. осінь – за те, що все вмирає і готується до зими. це перехідні сезони. в них є якийсь дух змін, що надихають мене жити далі. а чому ж я люблю зиму? спробую передати. зима – це не лише холод та порожнеча як в одному з старих, відомих  анекдотів про мужика та горілку. зима – це чарівний час, коли все начебто  завмирає і в той же час жевріє тиха казкова таємниця про нове життя. саме зиму  я вважаю найбільш таємничою серед інших часів року. коли я дивлюся на чорне зимне  небо, на зіркі, вони мені яскравішими та холоднішими ніж зазвичай.  здається, що космічний холод пронизує тебе з глибин всесвіту. влітку зірки  тепліші. лише взимку я можу відчути спокій. спокій та велич природи, цю білу  безмовність, про яку писав класик лондон. вона просить нас заспокоїтись  і  прислухатись до неї…до самих себе. замислитись над нескінченністю, оцінити всю  цінність    цього могутнього термоядерного  реактору під назвою сонце. я ніколи не розумів однокласників (-групників), які тікали з парт сонячної  сторони. сонце їм, мовляв, заважало сприймати інформацію чи щось таке. я завжди  любив сидіти під променями сонця, особливо взимку. кажуть, що лише  сонцепоклонники можуть дивитися певний час неозброєним оком на сонце. можливо і  так. а чи знаєте ви, що сонце взимку до нас ближче чим влітку? холодно стає лише  з тієї причини, що земля повертається до нього під іншим кутом. тому й промені  сонця проходять крізь землю начебто мимохідь, не обігріваючи. проте не скрізь.  в австралії зараз літо. така велич природи.щодо величі. а ви були колись наодинці в степу, коли не вщухає добрий морозець та грає злазавірюха? коли ти йдеш один в ніч, а в очі тобі кидає снігом, ще й так, що  засліплює, примушує повернутися до нього спиною і саме так продовжувати свій  шлях? вітер свистить, пригинає додолу, але ти вперто йдеш кудись до своєї мети.  і якою радістю стає опинитися десь в теплій оселі, обігрітися і пом'янути  добрим словом господарів (чи власну домівку). як часто такі думки приходять до  нас влітку? а зима вона вчить нас. можливо вона трошки сувора, але справедлива, так само як і народи півночі, а можливо й ті хто народився взимку під її владою. ще багато є речей за які я люблю зиму. і чесно не хотів би жити в постійному літі. добре що є зима, та перехідні весна і осінь. за це слава богу!