2. определить силу притяжения плутона к солнцу. найти первуюкосмическую скорость на этой планете.​

Література постмодернізму — це постійний обмін прямими і переносними значеннями слів, провокація письменником читача і навпаки. Цей обмін веде до того, що межа між "своїм" і "чужим" художнім словом стирається, тому текст одного автора перетікає у текст іншого так само, як взаємо перетворюються персонажі мультфільму "Пластилінова ворона". Із єдиного матеріалу (в літературі — художнього тексту) можна створити усе, що автор побажає: етикетку, ліричний вірш чи напис на паркані. (Утім, ліричний вірш так само може бути написаний на огорожі.)

Література перетворюється на гру, в якій беруть участь усі, хто пише і читає. Поєтмодерністські художники полюбляють використовувати ролі і маски; вони не "витають" над текстом, як всюдисущі божества, і не вважають написаний ними твір лише своєю власністю, тому що усвідомлюють, що хистка будова твору складається з тисячі піщинок: зумисних і несвідомих цитувань, алюзій, "чужих" метафор і образів. Така "демократизація" літератури взаємодіє з любов'ю постмодерністів до міфології — адже світ належить усім, і водночас кожний може створювати власну міфологію. Якщо скористатися термінологією К. Маркса, можна сказати, що література (і мистецтво) є принципово не відчужуваним продуктом виробництва: зробивши свій твір набутком усіх, автор не втрачає його.

Зникає і розподіл літературних жанрів на "високі" і "низькі". Таке розмежування існувало ще від часів Аристотеля. Але в епоху постмодернізму жанри і стилі письмового мовлення, що вважалися "низькими" чи недостатньо "літературними" (як, наприклад, коментарі чи словникові статті) стали рівноправними з такими "заслуженими" жанрами, як роман чи поема. Художнім твором може вважатися навіть табличка на дверях або відправлений електронною поштою лист.