Уромані «чорна рада» п. куліша «викупляв невольників із неволі, іще ж до того знав лічити усякі болісті і замовляти усякі рани» а полковник шрам б черевань в божий чоловік г василь невольник

Багатостраждальна моя украї мученицька доля випала тобі багатьох століть. палили тебе, топтали вороги-чужинці. боліло твоє знеможене тіло, а ще більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажали тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.і все ж, попри всі негаразди була ти і щасливою, бо не всі твої діти покірно сприймали образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і "яких батьків діти". щаслива ти, моя україно, що над усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою україну убогу", і за твої болі, за твої страждання йшли на голгофу, карались, мучились, але не каялись. пишайся ж, матусю, такими дітьми. до них належав і твій син тарас. важке життя судилося йому. народжений матір'ю-кріпачкою, він прожив таке мученицьке життя, що його вистачило б на десятьох.з дитинства шевченко-кріпак зазнав страждань, знущання панів. не було в тараса ні справжнього дитинства, ні справжньої юності. він став вільною людиною, коли йому виповнилося 24 роки. здійснилась його давня мрія. у 25 років, маючи можливість купатися в славі, шевченко вибирає дорогу ісуса христа: цілком присвячує себе служінню україні. вже через два роки він видає збірку поезій "кобзар". і в ній молодий поет питає: "чия правда, чия кривда і чиї ми діти? "незабаром шевченко їде на україну. особистим горем були для нього страждання кріпаків. тарас шевченко був братом народів по духу, його серце билося в один такт із народним серцем. потім уже в києві поет вступив до кирило-мефодіївського братства, за що його 1847 року заарештовано і відправлено спочатку до петербурга, а потім у далекі оренбурзькі степи. але і в тюрмі, і на засланні він не перестає писати про тяжку долю україни, ні на хвилину не полишає думати про свій народ. відпустили його 1868 року, і він одразу ж ще на україну, відвідує друзів. і де б він не був, звідусюди йшли до нього люди за порадою, за захистом, за надією. він хоче залишитися в рідному краю, та влада забороняє, і цього разу тарас шевченко вже назавжди покидає україну. покидає з тяжким настроєм, з нездійсненними планами. і тепер на шевченка чекає повна самотність.