Шептало- уособлення людської душі ,її вагань та поневіринь: прагнення волі чи підкорення силі обставин.(міні твір)​

нет, преступлением может считаться только деяние. у каждого человека есть право на свободу мысли. преступление это обязательно деяние.

шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? протест чи конформізм? цитата, винесена мною на початок твору, і спричинила глибокі й серйозні роздуми. але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу важливішими. але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…

головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна степана. втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. мені було боляче це читати. це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. принаймні така моя думка. це історія підкорення, навіть поневолення. і якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…

те саме з людиною. не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки».. але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, що волі не загубиться, не вивітриться? краще удати з себе скореного? чи треба бігти проти вітру, плисти проти течії? це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… скільки разів на день ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. таке узагальнення підказав мені твір володимира дрозда. поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на нівдорозі…

вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. на даль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, а ніж відповідей. я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. і тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? от… і знов питання.

важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. нелегко й взагалі знайти ці відповіді.