Главные( основные ) признаки европейской цивилизации и её !

ответ:

во-первых: большую роль играли католическая церковь и христианская религия римско-католического образца. религиозность населения усиливала роль церкви в обществе, а , политическая и культурная деятельность духовенства способствовала поддержанию религиозности населения в канонизированной форме. католическая церковь представляла собой жестко организованную, хорошо дисциплинированную иерархическую структуру претендовшую на роль высшего арбитра в политической жизни европы. кроме этого церковь вкладывала в сознание людей идею существования особого христианского мира, со своей цивилизацией и жизненным укладом.

во-вторых: средневековой европейской цивилизации была свойственна также феодально-католическая экспансия. ее наиболее общей причиной был подъем xi-xiii вв., вызвавший рост народонаселения, которому стало не хватать пропитания и земель. (рост народонаселения опережал возможности развития хозяйства). основными направлениями этой экспансии были крестовые походы на ближний восток, присоединение южной франции к французскому королевству, реконкиста (освобождение испании от арабов), походы крестоносцев в и славянские земли. в принципе, экспансия не является специфической чертой средневековой европейской цивилизации.

в-третьих: в европе в средние века утвердился единый общественно-политический строй, который в науке принято называть феодализмом. это слово происходит от названия земельного владения, которое представитель господствующего класса-сословия получал за военную службу. владение это называлось феод. в этом периоде в основном завершается процесс феодализации важнейших западноевропейских стран. даже в тех странах, где этот процесс шел замедленным темпом, как в или в германии, к концу xi в. процесс практически завершился.

в-четвертых: главным источником единства в развитии средневековой европы были общие цивилизационные основы: наследие античности и варварского германского мира. на территории ряда варварских государств начался синтез позднеримских и германских институтов, результатом которого явилось становление европейской средневековой цивилизации. первоначально этот процесс развернулся в пределах государства франков, которое в viii- начале ix вв. превратилось в обширную империю. империя объединила территории современной франции, значительную часть будущих германии и италии, небольшой район испании, а также ряд других земель.

в-пятых: центрами образования европейской цивилизации, стали средневековые города, на которые по мере развития товарно-денежных отношений стала опираться центральная государственная власть. внутренняя перестройка этой цивилизации (в рамках средневековья) началась в 12 веке.

в-шестых: не смотря на то, что в раннесредневековый период различные регионы европы не были одинаковы по уровню развития, эту разницу развития исправить тесные связи с теми государствами, где новые тенденции развития зарождались быстрее. различные страны вносили свой вклад в жизнь европы, что по мнению некоторых и предопределило динамичность развития европейской цивилизации.

Охоплюючи відносно нетривалий історичний період, ця тема, однак, передбачає аналіз цілої низки складних і суперечливих за своїм характером історичних і політичних явищ, що неабияк вплинули на світовий розвиток

Серед них:

тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу та Радянської Росії у 20-30-ті роки;

розвиток фашистського руху на Заході та протидія йому з боку народних фронтів;

ствердження соціал-демократичного і буржуазного реформізму;

специфіка утворення та дії тоталітарних режимів у світі у 30-ті роки.

Щодо країн Західної Європи та США, їхні політичні стосунки після першої світової війни регулювалися Версальсько-Вашингтонською системою міжнародних договорів. Ця система констатувала перерозподіл економічних і політичних сил між країнами-переможницями (передусім, Англією, Францією, США) і переможеними (Німеччиною та її союзниками) і стверджувала провідне становище перших у світовій політиці повоєнного часу.

Розгляд проблеми міжнародних відносин посідає особливе місце у визначенні тенденцій економічного та політичного розвитку країн Західної Європи і США в 20-30-ті роки. В цьому сенсі ця проблема має розглядатися сукупно із цілим рядом інших проблем, пов’язаних, наприклад, із з’ясуванням факту економічного зростання не лише США, Англії, Франції як країн-переможниць, а й Німеччини як переможеної країни, слід також врахувати значення в цьому процесі системи виплати Німеччиною репараційних платежів, специфічної ролі Сполучених Штатів, які починають суттєво впливати на характер міжнародних відносин у зазначені часи.

Загальною тенденцією вказаного періоду стала економічна та політична стабілізація західних країн. Першою з держав, яка вступила на початку 20-х рр. у період стабілізації, а далі й економічного піднесення, були Сполучені Штати Америки, а з 1924 р. стабілізація охопила весь капіталістичний світ. Вже в 1925 р. індекс промислового виробництва був на 20% вищий за довоєнні показники.

Аналіз проблем, що розглядаються, вимагає з’ясування поняття "державно-монополістичний капіталізм" як специфічної фази розвитку капіталістичного світу, що почала формуватися в 20-ті роки і виявила себе в зростанні, концентрації та централізації капіталу, поширенні економічної могутності монополій, злитті монополістичного виробництва з державою. Останнє стало можливим в умовах стабілізації західних політичних систем, що здійснювалося для значного кола капіталістичних країн у рамках буржуазно-демократичних систем. Ідеться, передусім, про поширення соціальної бази західних демократій, залучення до органів державної влади поряд із представниками буржуазних кіл представників соціал-демократичних і робітничих партій.

Ствердження факту відокремленого розвитку капіталістичних та соціалістичних систем у 20-ті роки не означає відсутності будь-яких політичних та економічних контактів між ними.

Так, з огляду на соціально-політичні процеси в світі та необхідність з’ясування характеру нової системи міжнародних відносин у 20-ті роки, на увагу заслуговують Генуезька та Гаагська (1922 р.) міжнародні конференції, які були спробою подолання дипломатичного розриву між Радянською Росією та західними країнами.

Хоча Раппальська угода Радянської Росії з Німеччиною означала певний прорив у дипломатичних відносинах Заходу та Сходу, досягти рівноправного партнерства більшовицької Росії та західних країн у зазначений період навряд чи було можливим.