Треба дати відповідь на питання з повісті "чорна рада". 1. хто викупив з турецької неволі василя невольника? 2. як звати попа й одночасно полковника? 3. хто гостював на хуторі хмарище, коли шрам приїхав до череваня? 4. слова «бгатці! от я почувсь недобре. ходімо лиш до хати. там нам дадуть таких вареників, що всяке горе на душі одлигне» промовляє 5. на руку лесі були претендентами кирило тур, петро шраменко і 6. за що кирила тура покарали біля стовпа? 7. яким композиційним елементом є розповідь про одруження лесі з петром і їхнє життя на хуторі хмарище? 8. рада в романі названа чорною, бо в ній брала участь 9. кому яким сомко адресує слова: « чужою смертю не куплю собі волі»? 10. як називається зображена в «чорній раді» епоха? 11. про яке місто йдеться в описі «перед ними так і заблищало, так і замиготіло, так і замережало церквами, хрестами, горами і будинками. святий город сіяв, як той єрусалим»? 12. слова «зложити докупи обидва береги дніпрові, щоб приклонились під одну булаву! виженем недоляшка з україни, одтиснем ляхів до самої случі — і буде велика одностайна україна» 13. ідилію «садка вишневого коло хати» втілено в образі 14. за жанром «чорна рада» — перший в українській літературі 15. уночі лесю викрав 16. словами «орел, а не козак! » василь невольник характеризує 17. прізвище московського князя, який приїхав підтримати брюховцького, 18. який підзаголовок має роман «чорна рада»? 19. хто «був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами»? 20. скільки років василь невольник пробув у турецькій неволі? 21. кого сомко «ввелів посадити верхи на свиню да й провезти ті всьому гадячу»? 22. хто «ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі» ? 23. як іще називали івана мартиновича брюховецького? 24. за якого предмета яким сомко міг безперешкодно покинути глибку?

поема відомого українського поета миколи вороного «євшан-зілля» розповідає про цікаві сторінки історії україни, які стосуються княжої доби, про долю половецького юнака, який забув свою батьківщину, потрапивши у полон.

така біда, як неволя, полон, а то й просто необхідність жити в чижих краях, не обходила українців багато століть. у полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рідну землю або беручи участь у визвольних воєнних походах. довгий час наш народ поневолювали під час набігів кримські татари, турки та інші вороги. вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловіків, забирали в неволю дітей та жінок. діти, які росли на чужині, часто забували свою батьківщину, а інколи навіть ставали воїнами у ворожому українцям війську.

хоча в поемі м. вороного «євшан-зілля» мова йдеться про події давно минулих часів, але тема та ідея цього поетичного твору перегукуються з сучасністю. адже українці були змушені розлучатися зі своєю батьківщиною не тільки у часи київської русі.

за сюжетом поеми юнакові-половцю про рідну україну нагадало євшан-зілля, чарівна степова рослина. нам добре відомо, що українці, які ставали вигнанцями не зі своєї волі, які надовго покидали рідну землю, у важку і далеку, а часом і смертельно небезпечну дорогу брали з собою якусь річ, яка б могла їм нагадувати про батьківщину. частіш усього це були вишивані сорочки і рушники, насіння барвінку або чорнобривців, а то й просто жменьку рідної землі, завернуту у хустинку. та в юнака, який ще в дитинстві потрапив у полон до половців, усього цього не було. але спляче серце юного половецького невільника усе ж проснулося, причому розбудила його тоненька гілочка звичайної степової трави, якої так багато в рідних українських степах.

закінчується поема м. вороного оптимістично: юнак, який вже вважався сином половецького хана, згадує рідну україну і вирушає в далеку дорогу, в темну ніч, ярами та бараками невтомно простуючи до рідного степу разом зі старим мудрим віщуном.

українська історія, на жаль, завжди складалася так, що з-за кордону до своїх батьків і дідів їхні нащадки не завжди могли повернутися. тільки за часи незалежності українці, які волею долі опинилися на чужині, отримали можливість повернутися до рідного краю чи хоча б навідатися до україни і побачити землю своїх предків. довгі роки живучи на чужині, вони змогли зберегти пам’ять про батьківщину, зберегти українські традиції і мову. я думаю, що нам треба повчитися у таких людей, щоб не стати схожими на половецького юнака, пам’ять про рідну землю якому повернуло лише чарівне зілля.