Сочинить співомовку з українскої літератури

ответ:

вір не вір, а не кажи: «брешеш»

i 

народився я на світ, 

як їдного рання 

моя ненька забагла 

шпаків на снідання. 

а я, хлопець-молодець, 

мами, 

серед лісу відпитав 

дупло зі шпаками. 

в дупло руку — не йде, 

голови не впхаю, 

сюди-туди край дупла — 

та й сам улізаю. 

ходжу голий по дуплі… 

шпаченят до ката!  

я в пазуху й загорнув 

тії шпаченята. 

вилізати б, так не  

я й домудрувався, 

лиш сокиру притащив, 

з дупла прорубався. 

гиц із дуба на коня!  

кінь собі брикає, 

а сокира моя все 

зад йому рубає. 

нагадався за сім миль, 

назад подивився, 

а у коня, як на сміх, 

лиш перед лишився. 

я і взявся йому зад 

з верби підправляти, 

і підправив, та й заліг 

на годинку спати. 

а кінь ходить по траві, 

і перед пасеться, 

а зад росте та й росте, 

аж до неба пнеться. 

а для моїх шпаченят 

того було й треба — 

додряпались по вербі 

до самого неба. 

пробудився — до шпаків — 

та де вже до  

аж на небі половив 

свої  

ото знову до верби!  

а верба й пропала, 

бо коняка напаслась 

та й, знать, побрикала. 

щастя тілько, що святі 

не горшки ліпили, 

але якось на той час 

гречку молотили. 

розказав я їм біду, 

випросив полови 

та з полови ізсукав 

мотуз прездоровий. 

вп’яв до неба та й униз!  

мені й горя  

аж до низу на сім миль 

мотуза не стало. 

згори й кажуть, що скачи!  

але я не хочу, 

що вгорі собі урву, 

то внизу надточу. 

і спускаюсь собі вниз, 

мало й остається, 

ще б урвати кілька раз, 

а мотуз не рветься. 

і висів я кілька літ, 

мамина дитина, 

і висохла, як дупло, 

уся середина. 

а рій якось пролітав 

та туда й забрався, 

наніс меду, щільників, 

розхазяювався. 

наніс меду кілька пуд, 

ну його з бі 

мотуз рветься — я в багно 

чуть не з головою. 

а тут якось по багні 

і качка ходила, 

на набрела, 

гніздо собі звила. 

яєць много нанесла. 

за дітей , 

аж нечистая несе 

голодного вовка. 

та фурнула з голови, 

а той завинувся, 

поїв яйця та й на чуб 

хвостом обернувся. 

а я за хвіст: «гуттю-га! » 

а вовк налякався 

та як скочить — я і — гоп!  

на світ показався!  

ii 

і ото вже я підріс, 

літ десяток було;  

дід ходив ще без штанів, 

а батька й не було. 

то, бувало, коли хто 

в гості запрошає, 

то дід сяде на полу 

та мене й питає:  

«а хто ж, сину, піде з нас? » 

то я його гладжу:  

«та хто б, — кажу, — не пішов, 

все то їдно, — кажу. — 

або я піду туди, 

а ви сидіть, діду;  

або ви собі сидіть, 

а я туди піду». 

а зимою холодно, 

нічим затопити, 

то й питається дідунь:  

«що, сину, робити? » 

а що ж, — кажу, — тра комусь 

їхати в дубину! » 

то, бувало, й каже дід:  

«хто ж поїде, сину? » 

то я й кажу: «хоч сидіть, 

а я не поїду!  

хоч посиджу я за вас, 

а ви їдьте, діду! » 

то, бувало, й їде дід… 

а раз таки, в біса, 

потягнувся вже і я 

за дідом до ліса. 

тілько входимо у ліс, 

аж купа ломаччя!  

я сокирою гу-гуп! — 

заєць з-під ломаччя. 

а ми собі не страшкі 

«гуттю-га! » — на зайця!  

та живенько до ломач — 

аж там сиві яйця. 

«заберімо! » — «заберім! » 

зважили дрючками, 

то насилу що згорнув 

у шапку руками. 

ото я їх і приніс, 

а в нас на ту пору 

розквокталася свиня, 

квокче коло двору. 

«пійміть, діду! » дід пійняв, 

посадив на яйця… 

то ми мали шість волів, 

як орлів, від зайця. 

зараз таки й запрягли, 

припічок зорали, 

то такого ж, кажу, ми 

того хліба  

що як то вже нам женців 

прийшлося збирати, 

то безрукая якась 

сама прийшла жати. 

і нажала ж вона нам 

та кіп наскладала, 

і стебла вже не було, 

а та іще жала. 

«а що, сину? — каже дід. — 

треба спогадати, 

а де-то ми ті скирти 

будем закладати? » 

то, бувало, я сиджу 

та й дідові раджу:  

«адже у нас комин е, 

на комині! — кажу. — 

на комині як складем, 

то й не тра сушити, 

а на печі, як бог дасть, 

будем молотити! » 

то, бувало, святий хліб 

аж комин  

їдна тілько нам біда, 

що вклюнулись миші. 

а кіт якось на полу 

із дідунем грався, 

від дідуня гиць на піч, 

в закутку закрався… 

та як хвостом замахнув — 

жиди б його з’їли! — 

то в помийницю скирти 

так і полетіли!  

подробнее - на -

объяснение:

около 15789433екао6рпеш