Твір на тему ,,бути толерантним- це сила, чи слабкість людини" за твором гер переможений.

Докія зростила й виховала гарну доньку, якій пора виходити заміж. і раніше мати ніколи не мала спокою, бо боялася за свої грунти, які «пияк і марнотратник» василь міг «пустити в пляшку». од вічної туги її «гарне колись обличчя постарілося передчасно», «між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувались ніколи», а біля «уст зарисувалася глибока лінія болю» (ii, 9). журба, що гнула до-кію додолу, поступово обривала струни її душі. коли зросла парасинка, турботи матері збільшуються тривогою і за поля, і за майбутню долю дочки, стають «страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах, а в днину проганяло мову й усміх з її живих уст» (ii, 10).і докія бачить єдиний вихід, але вже не для себе (зі своїм становищем вона звиклася), а для доньки, у тому, щоб видати її заміж. сотні разів вона вже перебирала в своїй мудрій голові сільських парубків, але кожен раз усе кінчалося тяжким зітханням. той, хто міг би підійти па-расинці, не мав стільки поля, скільки бажала мати. працьовитий, всіма шанований, добрий хлопець михайло іво-нічин мусить ще служити у війську. чекати його не можна, бо вона, докія, скоро «замкне очі», а тоді… тоді може статися найгірше — землю василь пустить у шинок. і докія всупереч волі доброї парасинки (і навіть всупереч своїй) думає брати за зятя тодорику, хоч знає, що він негарний, якийсь «штивний» і з таким великим ротом, що сам собі на вухо може говорити. зате він «одніський син у батьків, мав землю. хіба вона любила василя, коли ставала з ним до шлюбу? ні. василь мав гроші і поле і не крав чуже добро». так і тодорика. до того ж він працьовитий і дбайливий. парасинка буде з ним щаслива. так пряде свою мрію мати, що насамперед думає про збереження грунту і тільки в цьому уявляє майбутнє щастя доньки. аналогічних ситуацій з творів українських письменників можна навести чимало («лимерівна» панаса мирного, «украдене щастя» і. франка тощо).на весіллі докіїне серце крається з жалю від того, що тодорика не пара парасинці, що вона, мати, силоміць «умолила» доньку вийти заміж. і все ж у її міркуваннях про доцільність виходити заміж за тодорику була своя логіка, підказана, вистраждана власним життям.уже в тих картинах, де розкриваються життя й прагнення докії, в картинах, що на перший погляд безпосередньо не зв’язані з розвитком сюжету повісті, становлячи лише її експозицію, письменниця на повний голос говорить про ті суперечності селянської душі, що їх зумовило приватновласницьке суспільство.