За поданими схемами складіть і запишіть речення. (327)

Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. але останнім часом відбулася відчутна девальвація - потужні країни з міцним корінням традицій "нав’язали" нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших. нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. літолік символізують то "дерев’яна мавпа", то "вогняний дракон", то "білий тигр". натомість єдиний птах у цьому ряду - півень, один з найулюбленіших для українців пернатих. аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята - лише півнів. один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем ігорем, пропливаючи на човнах повз хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня. півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про котика й півника: "несе мене лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори", - плаче-голосить півник. у казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку. чим же заслужив таку шану пернатий? наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві - "якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана". у дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з "мертвого" яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху. українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. щойно зачується кукурікання - зникає всяка нечисть. не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, "без півня і хата глуха". аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, - як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. до речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням. (40-44) образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. пам’ятаєте віршик: "два півники, два півники горох молотили "? у казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники - свистунці, що їх повсюди в україні виліплювали з глини народні майстри. нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із іх помре; коли ж на порозі - прийдуть несподівані гості. на них варто чекати й тоді, коли ій охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. за таких випадків приказували: "якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст". загалом, господарі намагалис ім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. щоби ій охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення - переважно золотавого. будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас.