Чим мене вразили вірші олега ольжича? ( 50 ів! )

поезія борця за волю україни олега ольжича надзвичайно лаконічна й динамічна. здається, що філософським роздумам над проблемами буття в них немає місця. проте, читаючи кожен твір поета, замислюєшся над його глибоким змістом, і те, що залишилось недосказаним чи завуальованим, розкривається за уяви, показуючи прірву почуттів і думок, якими переймався олег ольжич.

символом такого бачення минулого за уяви є рінь (так називалась перша збірка поета і вірш, який у неї увійшов). побачивши "суху і сіру" рінь, ліричний герой твору, зімкнувши вії, уявив минуле місцевості, де він знаходився, і вона наповнилась для нього іншим змістом:

цитатна характеристика образу тосі

«вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а він » «а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились ". «вона з першого ж дня прив'язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей". «випусти бо вони повмирають без води ». «у її вухах стояв отой каччин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати". «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей ". «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір'ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок ". «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що » «спускала на воду й благала душею й очима". «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли - пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні .. що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть ". "і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась ".цитатна характеристика образу юрка

«він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб » " юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати» «він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови спочатку юркові її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати » «це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна » «знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював юрка» «він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товари ¬ шам, як вони заздритимуть. він ішов і пританцьовував » «про себе юрко погрожував тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася» «після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не за ¬ хотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота ". «а поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, ¬ ма буть, не підійшла б »