Доказать, что славянофилы лучше западников

Вначале 30-х гг. xix в. появилось на свет идеологическое обоснование реакционной политики самодержавия — теория “официальной народности”. автором этой теории выступил министр народного просвещения граф с. уваров. в 1832 г. в докладе царю он выдвинул формулу основ жизни: “самодержавие, православие, народность”. в основе ее была точка зрения, что самодержавие — сложившийся устой жизни; православие — нравственная основа жизни народа; народность — единение царя и народа, россию от социальных катаклизмов. народ существует как единое целое лишь постольку, поскольку сохраняет верность самодержавию и подчиняется отеческому попечению православной церкви. любое выступление против самодержавия, любая критика церкви трактовались им, как действия, направленные против коренных народных интересов. уваров доказывал, что просвещение может быть не только источником зла, революционных потрясений, как это случилось в западной европе, а может превратиться в элемент охранительный — к чему следует стремиться в россии. поэтому всем “служителям просвещения в россии предлагалось исходить исключительно из соображений официальной народности”. таким образом, царизм стремился решить сохранения и укрепления существующего строя. по мнению консерваторов николаевской эпохи, в россии не было причин для революционных потрясений. как говорил начальник третьего отделения собственной его императорского величества канцелярии а.х. бенкендорф, "прошедшее россии было удивительно, ее настоящее более чем великолепно, что же касается ее будущего, то оно выше всего, что может нарисовать самое смелое воображение". в россии становилось практически невозможным бороться за социально- и политические преобразования. попытки молодежи продолжить дело декабристов успеха не имели. студенческие кружки конца 20-х — начала 30-х гг. были малочисленны, слабы и подвергались разгрому.

Найбільше мене вразила подорож принца на нашу Планету – Землю. Мене зворушило ставлення хлопчика до троянди. Головному герою твору притаманні відкритість, чистота,мудрість, але він самотній. Його планета дуже маленька. На Землі хлопчик навчився турбуватися про квітку та товаришувати з Лисом. Саме кохання та відданість врятували хлопчика від самотності та надали сенсу життю.

Звичайно, мені дуже сподобався головний герой твору. Адже він такий маленький,але, разом з тим, мудрий; має велике, добре, щире серце. Не сподобалися мені честолюбець і п’яниця. Честолюбець обожнював похвалу, він і дня не міг прожити без неї. П’яниця весь час пив, і сам не знав, чому; таким чином марнував своє життя. На жаль, такий світ дорослих. Я підтримую основний закон Маленького принца: «ти завжди відповідаєш за тих, кого приручив» та слова автора: «Дружити – це завжди відчувати голос серця, приносити радість іншій людині, оберігати її, довіряти їй».

Чому Маленький принц вирішив зали­шити Землю? Не знайшов там те, що шукав: розуміння;

Казка закінчується сумно, про­те вона лишає не тільки сум, а й прагнення до світлого, красивого, щоб у «дорослих» людей, у буденній метушні, дріб'язкових клопотах не відмирали щедрість і щирість душі, не згасло чисте бачення світу, не при­туплялося почуття відповідальності за тих, кого ми «приручаємо».