Скласти текст за картиною шупляка " до рідних гнізд" використовуючи безособові дієслова а також особові в значенні безособових

абуть немає людини яка б не замислювалась над питаннями: «що я хочу від життя? », «яким я хочу бачити своє життя? » .і у кожного з нас своя відповідь, і це зовсім недивно. адже кожен має власні уподобання, особисті нахили і власні плани на майбутнє – а все це разом взяте і складає щоденне життя кожного. скільки людей – стільки і історій.вік підлітків це складний вік – батьки і вчителі наполегливо пропонують вибирати професійні напрями, які стануть основою подальшого професійного, а потім, мабуть, і кар’єрного росту. мама, бабуся і вся жіноча частина людства вчать, що дівчинка має бути хорошою господинею, бо від неї залежить затишок в оселі.  а друзі-студенти радять відриватися по повній, бо ж ставши студентами будемо більше вчитися і скоріше за все іще й працювати і не завжди зможемо відпочити.і що цікаво, кожен з них абсолютно правий, і поради правильні, і дуже доречні. але я особисто замислилась над тим, чи варто так буквально слідувати всім . я чесно спробувала і зрозуміла, що всіх послухати одночасно – я просто не в змозі. по якомусь часі мені довелося сісти і замислитися, адже поради були зовсім хороші і дуже доречні, проте дуже так би мовити різнопланові.і ось що я зрозуміла: навіть найкращі поради – – це тільки поради. я повинна вирішити, які з них слухати, а які може і ні. і ось чому: це мое життя.це я буду потім вчитися і я маю вибирати майбутній фах, хай навіть за поради і підтримки, і фінансової також, моїх батьків. але ж життя моє і я його маю прожити, а не батьки і не друзі. у кожного з порадників є власні справи і що саме головне – власне життя. і чомусь вони вважають його важливим. то, чому я повинна перекладати свою відповідальність на інших. це звичайно зручно та чи знають вони, чого хочу я. і ще, як я взнаю чого хочу в цьому житті, якщо буду дозволяти вирішувати за мене іншим.отож набравшись хоробрості, я вирішила спробувати пояснити чого хочу і яким бачу власне майбутнє. і що цікаво, виявилося: мені просто давали поради, бо думали, що я власне ще не вирішила. насправді ніхто і не хотів на мене давити, ні батьки, ні друзі – вони давали поради.але тепер постало питання, яке знову примусило мене думати: «яке має бути моє майбутнє? » поки я ще точно не знаю, але вже думаю про нього, планую його, пробую робити перші кроки.це моє життя і я його проживу обов’язково достойно.