Сколька страниц в сказки царевна лягушка

Напевне,кожному б хотілося зазирнути в майбутнє … якби була машина часу вдалося б дізнатися, як житимуть моï однолiтки рокiв через п'ятдесят. але, на жаль, машину часу ще не винайшли, та i навряд чи винайдуть.проте кожен з нас сподiвається, що у майбутньому нас чекає багато хорошого i не вiдбудеться нiчого з того, про що розповiв рей бредберi. рiк 2061-й. мiста руïни, дороги вiд бомбардувань немов пилка, поля вночi вiдсвiчують, радiоактивнi. i черга. черга людей, якi терпляче чекають хвилину,щоб плюнути. плюнути в картину! вона є символом.який знищив все i залишив ïм тiльки розруху, бруд,холод, голод. у черзi хлопчисько, який з ранку зайняв мiсце, щоб помститися картинi. для нього, як i для багатьох, це свято, а ïх так мало в цьому життi. том згадує, як на одному такому святi рвали i палили книги на площi, i всi смiялися, наче п'янi, на iншому щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу шибонути машину кувалдою. дехто в черзi ще сподiвається, що колишнi часи можна повернути: з'явиться людина, у якоï душа тягнеться до прекрасного, людина з душею.але бiльшiсть у це вже не вiрить. ось i головна площа. по кутках обгородженого майданчика четверо полiцейських. вони мають стежити, щоб в картину не кидали камiння. це для того, пояснили тому, щоб кожному дiсталося плюнути по разу. а ось i сама картина. хлопчик завмер! жiнка на картинi усмiхалася таємно-сумно, i том, на ïï погляд, вiдчував, як б'ється його серце, а у вухах нiби звучить музика .а натовп, дiставши дозвiл на знищення картини, кинувся до неï. хлопчик, захоплений потоком, пiдбiг до розбитоï рами, простиг руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув i впав. розлюченi люди шалiли: старi жували шматки полотна, чоловiки рвали ïх на дрiбнi клаптi. а в цей час том, судорожно притиснувши до грудей шматок полотна, бiг додому. увечерi, коли всi лягли спати, хлопчик розгладив клаптик замальованого полотна.свiт спав, освiтлений мiсяцем. а на його долонi лежала усмiшка. вiн дивився на неï в бiлому свiтлi, яке падало з пiвнiчного неба, i тихо повторював про себе, знову i знову: усмiшка, чудова усмiшка…вiн заплющив очi, i знову в мороцi перед ним усмiшка. ласкава,добра… в оповiданнi р. бредберi усмiшка йдеться про знамениту картину леонардо да вiнчi - мона лiза, про ïï загадкову усмiшку, яка хвилює вже не одне поколiння людей. невже те, про що розповiв письменник, може статися в майбутньому? нi! я в це не вiрю! а оповiдання бредберi це попередження нам, якi живуть сьогоднi: краса порятує свiт! зробiть так, щоб вона не пiшла з ваших душ! хай усмiхається вам джоконда i   через тисячу рокiв!