Аналіз до вірша ти знаєш що ти людина·

вірш «ти знаєш, що ти — людина? » по-симоненківськи простий, доступний для учнів. та за філософською наснаженістю, могутньою гуманістичною напругою він належить до найвищих досягнень не тільки поезії василя симоненка а й усієї нашої літератури. таке, на перший погляд, звичне питання — «ти знаєш, що ти — людина? » — має глибокий філософський підтекст. ти знаєш, що ти — людина? отже, ти повинен знати, що ти — не бездушний гвинтик. що ти повинен мати право на свободу, на визначення своєї людської гідності, на можливість жити так, як ти хочеш, і, нарешті, право на щастя. а чи є в тебе все це? ти — цілий світ. людина замислюється — а чи так я живу? чи гідний я високого імені людини? що треба зробити, аби залишити по собі добру пам’ять. а сьогодні все — озера, гаї, степи — для тебе. отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що дістав ти в спадок від пращурів. ось на такі роздуми наводить вірш, у якому на перший погляд нічого і саме його простота й доступність і зумовлюють силу ідейно-художнього впливу твору на читача, змушують його переглянути своє ставлення до життя, до свого місця в ньому.

вірш «ти знаєш, що ти — людина…» входить до збірки «земне тяжіння». у ньому в. симоненко очищує від бруду, підносить з болота розтоптану в роки сталінського свавілля люд­ську гідність. наче нічого нового, невідомого читачеві не говорить поет. але він здатний перевер­нути душу, примушує замислитися над таким простим і водночас складним запитанням:

ти знаєш, що ти — людина?

ти знаєш про це чи ні?

поезія має глибокий філософський підтекст. людина повинна знати, що вона не бездушний гвинтик. саме людина створює цей світ, і вона має про це пам’ятати, шанувати свою гідність. вона повинна усвідомлювати, що має право на свободу, на визнання своєї людської гідності, на можли­вість жить так, як вона хоче, і, звичайно, право на щастя. людина — це цілий світ. вона особлива, неповторна особистість:

усмішка твоя — єдина,

мука твоя — єдина, очі твої — одні.

вірш спонукає замислитись кожного: чи так я живу? чи гідний я високого імені людини? що слід зробити, аби залишити по собі добру пам’ять, бо ж

завтра на цій землі

інші ходитимуть люди,

інші кохатимуть люди…

а сьогодні все — озера, гаї, степи — для тебе. отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що отримав у спадок від пращурів. на такі роздуми наводить вірш. людина повинна відчути власну значущість, власну гідність на цьому світі.