Напишите сочинение отношения человека и природы​

природа к человеку добра и щедра. у нее есть все, что необходимо человеку для проживания. если человек будет разумен, используя все эти богатства, сохранит и приумножит то, что уже дано природой, то он сможет всегда жить безбедно.

но отношение человека к природе видно наглядно, стоит только посмотреть в свое окно.

там дым и смог от котельных и заводов, горящих свалок, автомобильных выхлопов. загрязненная почва, непригодная для питья вода. человек живет на планете, как паразит, потребляя и разрушая варварски окружающую среду. когда - то у человека было все в изобилии, природа даровала ему свои богатства. были чистые реки и озера, богатые рыбой; огромные леса, полные животных; поля с урожайной землей. но человек оказался нерадивым хозяином. он только берет, практически ничего не давая взамен. он выбирает сиюминутную выгоду, навсегда утрачивая природные достояния для будущих поколений

конечно, такое отношение не проходит бесследно. вырубая леса, люди оставляют на их месте пустыни, итогом являются засухи, разрушение почв, гибель диких зверей. меняется сам климат планеты из-за бездумного природопользования. приходят разрушительные ураганы и смерчи. там, где лес не вырубили, он просто горит. у человека не находится достаточно ресурсов, чтобы уберечь его от огня. природные уничтожают ежегодно тысячи гектаров тайги. природа страдает от такого поведения человека.

люди, считающие себя венцом творения, проявляют величайшую недальновидность и глупость, разрушая и приводя в негодность свой собственный дом – планету земля. что они оставят после себя будущим поколениям, своим детям и внукам? ведь, даже выезжая на пикник за город, на природу, выбираясь на свежий воздух из своих загаженных городов, они, к сожалению, оставляют непогашенные костры, мусор и стекло на берегах водоемов. казалось бы, нет ничего проще, чем убрать за собой.

чтобы природе, необходимо строить очистные сооружения, мусороперерабатывающие предприятия, восстанавливать леса новыми посадками. также нужно воспитывать с детских лет уважение к природе. прививать детям чувство ответственности за свою землю. чтобы они относились к ней бережно, пользовались в полной мере ее дарами и передали все это следующим поколениям люде

источник: сочинение взаимоотношения человека и природы рассуждение

отношения человека и природы тесны. ведь человек - часть природы. природа создала человека, человек в свою очередь развивает жизнь на земле. природа сделала своё, настает очередь человека. все живое размножается, и население становится огромным.

павло глазовий народився зо серпня 1922 року в так званому історичному козацькому дикому полі у смт новоскалювата (тодішня кіровоградщина) миколаївської області у родині хлібороба. його предки носили козацьке прізвище окань. але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. існує версія, що слово «окань» пов'язане з мірою довжини в київській русі.11-річним хлопчаком павло пережив голодомор. у страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.після восьмирічки закінчив педучилище в новомосковську дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. один рік попрацював учителем молодших класів. в армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із внз після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.згодом потрапив у блокадний ленінград, нагороджений медаллю «за оборону ленінграда». звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. після блокади павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.і після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних штепселя й тарапуньки.вищу освіту павло здобув у київському педагогічному інституті (1950 з 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «перець», згодом — заступником головного редактора журналу «мистецтво».був членом спілки письменників україни з 1968 р. автор поеми «слався, вітчизно моя! », 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. заслужений діяч мистецтв україни (1993). нагороджений орденом «за заслуги» iii ступеня (1997).помер павло глазовий 2004 р.його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, постать визначного українського сміхованця павла прокоповича глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. у виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. він був лауреатом літературної премії імені остапа вишні, проте не став чомусь ще за життя «шевченківським лауреатом». можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно