Проблематика твору наймичка

проблема важкої долі жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати   своє материнство.

Ich denke, von denen viele auf dem cover eines hochglanzmagazin, das schöne kind, eleganten mann an hübschen mädchen das gesicht genießen suchen. wir bewundern die schönen menschen. und antoine de saint-exupéry in seinem berühmten erzählung "der kleine prinz", sagte: "das wichtigste - was für das auge unsichtbar ist."      was ist das - "was"? was am wichtigsten ist für uns, dass wir nicht sehen? seele? snatch, wahre schönheit wirklich unsichtbare mann. aber irgendwie dreht es gut aus in der liebe, sensibilität, die fähigkeit, lieben die gute fee monster erinnern sie sich mit "roten blume", die nastya liebte es für die schönheit der seele. denken sie an die glöckner quasimodo von "notre dame" hugo, hässlich in erscheinung, die licht gefühl waren. aber das hässliche und behinderte menschen ist viel schwieriger, aufrichtig schönheit zu erhalten, und nicht als gewöhnliche menschen. es ist physisch gottes beraubt, sind sie in der ganzen welt oft wütend. was ist seele macht stehende tun, muss ich unter diesen umständen nicht gar beleidigt werden?       einmal las ich auf einen rollstuhl angewiesen einige zeitungs geschichte eines mädchens in. dieses mädchen hat geheiratet und, in ihren worten, sehr glücklich. großmütter auf einer bank nahe dem eingang, natürlich, klatsch aufgelöst: "tomboy etwas - ungültig plötzlich - eine hochzeit! ? nun, das verkrüppelte frau "oma wusste nicht, dass sie - nicht normal, und" groß "- so ihr mann genannt. sie wussten nicht, der andere, ein junger viele freunde des paares, die zu ihrem haus kommen, um die immer gut gelaunt und freundliche gastgeberin zu sprechen. und für sie gibt es kein rollstuhl, sind sie einfach nicht bemerken       schönheit innen unsichtbar, wird es in allen menschlichen taten gefunden - in ihrer seele. diese harmonie mit sich selbst und der welt. es bricht die wand von missverständnissen, böse hass. es wärmt alle, die auf die person in der nähe sind, die es aussendet. hat jemand woher tut dies geistige schönheit? und woher wird psychische verletzung genommen? ich denke, dass alles über die gewalt gegeben. ich wünschte nur, dass die menschen schöne echte schönheit, so wenig. aber sie sind, und das ist ermutigend. vielleicht diejenigen, die nicht über diese schönheit zu schätzen wissen, nicht mehr in einem menschen zu schätzen wissen, auch gut aussieht       ich bin zuversichtlich, dass die wahre geistige schönheit - das ist die schönheit, die die welt retten wird.   думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. ми милуємося красивими людьми. а антуан де сент-екзюпері у своїй знаменитій казці «маленький принц» сказав: «найголовніше — те, чого очима не побачиш».          що це — «те»? що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? душу? вихопіть, щира краса людини насправді непомітна. але якось же вона виявляє в милосерді, чуйності, здатності згадаємо добре чудовисько з казки «червоненька квіточка», якого настенька покохала саме за красу душі. згадаємо дзвонаря квазімодо з «собору паризької богоматері» гюго, під потворною зовнішністю якого виявилися світлі почуття. але ж некрасивим і інвалі набагато важче зберегти щиросердечну красу, аніж звичайним людям. саме обділені богом фізично, вони нерідко бувають озлоблені на увесь світ. якою ж силою душі треба володіти, щоб не образитися за таких обставин на всіх?         одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного крісла. ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. бабусі на лавочці біля під'їзду, звичайно, розпускали плітки: «дівчисько-то — інвалід, в тут раптом — весілля! ну яка дружина з каліки? » не знали бабусі, що дівчина ця — не звичайна, а «чудова» — так називає її чоловік. не знали вони й іншого: у молодої подружньої пари багато друзів, які приходять до їхнього будинку, щоб поспілкуватися із завжди веселою і привітною господинею. і для них не існує інвалідного крісла, вони його просто не помі          краса внутрішня непомітна, вона виявляється в усіх учинках людини, — у її душі. це гармонія із самим собою та навколишнім світом. вона руйнує стіну нерозуміння, зла, ненависті. вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна краса? і звідкіля береться душевне каліцтво? мені здається, що все це дано понад силу. шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. але вони є, і це вселяє оптимізм. напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішні          і я впевнена, що щира душевна краса — це та сама краса, що врятує світ.