Іть написати твір-роздум на тему шевченко вечора сьогодні і завжди.

напевне, в україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок "кобзаря" тараса шевченка. творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов' у будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого.

у чому ж
феномен нашого великого митця? чому і сьогодні, майже через півтора століття після його смерті, твори, написані великим кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?

син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант про ці факти з життя тараса григоровича
ми знаємо давно. повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких умовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все думати і піклуватися про свій народ?

знаємо і те, що
шевченкові не судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху. знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, переносячи щоденну муштру у солдатській .казармі, потерпаючи від важких хвороб. але, як не дивно, не звертаємо уваги на один промовистий факт, що, здається, лежить
на поверхні. маю на увазі зовнішність нашого поета. ми змалечку звикли до портретів похмурого дідуся у хутряній шапці та з густими вусами. змалечку знаємо, що то — "дідусь шевченко". а чи замислювався хтось: а скільки ж років тому дідусеві? тарас шевченко помер у 47 років, отже, на тих
славнозвісних портретах йому років 44—46 . так чому ж чоловік у розквіті своїх сил виглядає, як старенький дідусь? відповідь, безперечно, теж проста: винні все ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчини, винні хвороби. і незважаючи на все це, шевченко передусім піклувався про свій нещасний гнаний
народ, про свою безталанну україну.

саме завдяки своєму народному характеру твори великого кобзаря і сьогодні живуть серед нас. і сьогодні є напрочуд актуальними.

но это неизвестно, ибо он так и не смог истинно проявить свои силы, на самом деле. если он их и применял, то только во зло, а не во благо.

у печорина даже не хватило сил разобраться в себе. он постоянно искал ответы на вопросы: почему он такой, для чего его породила судьба и т.д.

он рылся всё глубже и глубже, а истина всё это время находилась на поверхности. это называется, что человек старается убежать от действительности, ища другую-ту, которую он хочет видеть. ему не хватило сил принять действительность.

с одной стороны, виновато время, в котором он существовал. с другой стороны, его вина. хватило ли ему сил противостоять себе, влиянию времени?

и вопрос: " зачем тебе вообще силы, если ты не можешь их воплотить? для чего они тебе тогда вообще даны? "

человек может долго искать ответы на трудные вопросы. а начинать надо с самых простых, ибо они смогут хоть как-то изменить человека.