Твір на тему уміння співпереживати-місток між людьми

місток від однієї людини до іншої прокладає пам’ять. її також можна тренувати, як тренують пам’ять на вірші, формули, правила, номери телефонів. а пам’ять серця тренують увагою до близьких людей. це означає, що треба прагнути пам’ятати про їхні прохання, справи, турботи, про те, що вони люблять,
що їх тішить і що засмучує, що для них важливе, які дати для них особливо дорогі.

уміння співчувати, розуміти стан іншої людини - найважливіша, мабуть, магістраль комунікабельності. до того, хто щиро співчуває, тягнуться інші люди, до нього хочеться йти і з радістю, і з сумом, з ним
діляться думками, йому виливають душу, з ним прагнуть дружби.

психологи вважають, що здатність до співпереживання, співчування потребує добре розвинутої уваги. не легкості фантазії, такої властивої дитинству, а уяви, що напружує душевні сили, спроможності перемістити своє «я» в іншу людину,
відчувати те саме, що відчуває вона. уміння сприймати чужі радість, сум, біль, як свої власні, звичайно, нелегко навчитися. але саме в ці моменти ми стаємо чуйніші, добріші (д. орлова).

Взимку темніє рано, і вечори довгі і темні. не хочеться виходити на вулицю. там темно, дме холодний, колючий вітер. з неба сіється якась бридка мряка або дощ. але бувають і такі зимові вечори, які довго пам’ятаєш. це коли нема вітру, іде сніг — ніби м’яке, пухнасте пір’я падає з неба. надворі наче розвиднюється. сніг лежить м’яким білим килимом на землі, деревах, самотніх лавах. під світлом ліхтарів він блищить, виграє різнокольоровими вогниками. коли вийдеш на вулицю, сніговий килим тихо порипує під ногами. навкруги тихо, навіть шум міста приглушується під сніговою ковдрою. дерева стоять в гарних сніжних сукнях. повітря свіже, воно бадьорить. від такої прогулянки покращується настрій. якщо сніг більше не іде, можна побачити на темно-фіолетовому небі зірки. взимку вони холодні, недосяжні та якісь байдужі. зрідка вітер проносить по небу клапті хмар, які на деякий час затуляють зірки. там, у височині, дме сильний вітер.