Чому кінбагністи не брали участь у франко-рифській війні? ​

Гетьман Іван Мазепа є чи не найзнанішим у світі українцем. Він – герой численних європейських хронік, творів незліченної кількості митців, серед яких достатньо згадати Байрона, Пушкіна, Гюго, Словацького, Рилєєва, Чайковського. Разом з тим попри помітну роль у європейській історії Мазепа залишається напрочуд суперечливою постаттю в історії українській.  

Набагато більше занепокоєння викликає ставлення до Мазепи як до зрадника України. Декому він уявляється лиш успішним кар'єристом, який скористався природними здібностями й таланом, щоб дістати владу, якою розпоряджався собі на догоду. Гетьмана буцімто цікавило тільки збагачення, а на інтереси населення він не зважав. Коли ж плани Петра І почали загрожувати амбіціям Мазепи, той вирішив перейти на бік його ворога, щоб за будь-яку ціну утримати владу.  Незважаючи на позірну правдоподібність такої позиції, факти свідчать проти неї: Мазепа дбав про українські національні інтереси впродовж усього гетьманування. Очолюючи Гетьманщину, він видав універсал про захист прав козаків і низку охоронних універсалів містам. Мазепа намагався полегшити становище селян, обмеживши панщину двома днями на тиждень, пілтримував українську церкву, підтверджуючи універсалами права Київської митрополії, чернігівського та глухівського монастирів.

Теофан Прокопович писав: "Історик повинен уміти робити дві речі: говорити правду й не говорити неправди." Не слід змішувати правди з неправдою, тобто ми не повинні ідеалізувати Мазепу. Існують свідчення того, що він ішов до вершин могутності, користуючися не найморальнішими засобами; були в нього й суто людські слабкості, як-от жінки. Немає ніякої потреби з патріотичних міркувань перекручувати факти, аби перетворити Мазепу на янгола чи святого, – достатньо віддати йому належне як великому синові України, діяльному патріотові й мужньому оборонцеві інтересів української нації.