Іть завтра к.р. не знаю тільки це питання: - які види комічного використовує м. гогль у комедій "ревізор" прошу сам не знаю що воно хоче!

для того, щоб глядач засміявся, гоголь використовував два способи. один з них має на увазі розуміння характерів героїв, і з цього боку «ревізор» — комедія характерів; з іншого боку, для зображення цих самих характерів гоголь примушує їх володарів проробляти несподівані, безглузді речі, опинятися
в смішних положеннях — це комедія ситуацій.

останній спосіб ясніший; одним з його варіантів було використання «грубою коміки», зрозумілою кожному, і тому не варто сушити голову, шукаючи в падіннях і заїканнях якийсь таємний задум автора. усі ці ситуації служать лише для розуміння, як
поводиться той або інший герой в тому або іншому випадку. не можна не посміхнутися, бачачи, як городничий, хвилюючись і метушившись, знаходячись, так би мовити, в стані афекту від звістки про прибуття ревізора, намагається надіти замість капелюха паперовий футляр; сміється глядач і над сценою
читання ганною андріївною записки від чоловіка з вказівками про приготування до зустрічі «ревізора» упереміш із згадкою про солоні огірки і ікру, і над тим, як від поздоровлень дружини городничого стикаються лобами бобчинский і добчинский.

усе це елементи «грубою коміки».

                                                прости за ламаний український

спадщина н. в. гоголя не можна уявити без комедії»
ревізор", в якій великий письменник вчинив публічну кару сміхом над чиновниками-, хабарниками, підлабузниками. як сатирик гоголь надає особливо великого значення саме комедії. її силою є сміх, що бичує багато сторін суспільного життя. у жодного письменника не було дару виставляти так яскраво
вульгарність життя, вульгарність кожної людини. рушійною силою в «ревізорі» є не любовна інтрига, а стан суспільства. в основі сюжету комедії - переполох серед чиновників, які очікують ревізора, і їх прагнення сховати від нього свої справи.

у комедії висміяна й побутова сторона життя
мешканців міста: затхлість і вульгарність, нікчемність інтересів, лицемірство і брехня, чванство і плітки. комізм підкреслюється вже прізвищами діючих героїв: хлестаков, сквознік-дмухановскій, тяпкін-ляпкін, уховертов, пошлепкина та ін. саме комічне, мабуть, полягає в тому, що один «нехай» людина
намагається обдурити інших, таких же «порожніх». йдеться про уявного ревізора - хлестакова. образ хлестакова написаний з винятковою художньою силою і широтою типового узагальнення. за визначенням гоголя, хлестаков - " один з тих людей, яких в канцеляріях називають порожніми. каже і діє без всякого
міркування". хлестаков сам не знає, що він скаже в наступну хвилину; " у ньому все сюрприз і несподіванка» для нього самого. він комічний у своєму прагненні здаватися краще, ніж він є. для цього хлестаков використовує брехню: "він бреше з почуттям; в очах його виражається насолода, отримана ним
від цього".

але сама основна, характерна риса хлестакова - прагнення зіграти роль хоч одним вершком вище тієї, яка йому призначена.

дія в «ревізорі» відноситься до початку 30-х років позаминулого століття. гоголь дуже точно зображує тодішнє життя, людей і ставить їм
загальний діагноз. проникливий погляд сатирика проникає всюди і ніде він не знаходить нічого хорошого. комічні і безглузді всі образи п'єси.

так, дуже смішно дочка і дружина городничого в спробі відбити хлестакова один у одного:

"ганна андріївна. < . .> я однак ж,
йому дуже : я помітила-все на мене поглядав.

марія антонівна. ах, матуся, він на мене дивився! »

комічна нерозлучна парочка добчинський і бобчинський. бобчинський мріє про одне: «я прошу вас уклінно, як поїдете в петербург, скажіть усім там вельможам різним: сенаторам і
адміралам, що ось, ваше сіятельство або превосходительство, живе в такому-то місті петро іванович бобчинський. так і скажіть: живе петро іванович бобчинський». а добчинський про інше - бачити старшого сина під своїм прізвищем: «тобто воно так тільки мовиться, а він народжений мною так, як би і в
шлюбі, і все це, як слід, я завершив потім законними -з узами шлюбу-с. так я, будьте ласкаві бачити, хочу, щоб він тепер вже був зовсім, тобто, законним моїм сином-с і назвався б так, як я: добчинський-с».

вся суть п'єси полягає в тому, що всі хочуть чогось неможливого: городничий
бачить в хлестакове майбутнього зятя і мріє жити в петербурзі; тяпкін-ляпкін мріє про те, щоб суддівські справи вирішувалися самі по собі; ганна андріївна мріє про молодого коханця і т. д. всі спроби персонажів виглядати значно викликають у читача сміх.

гоголь намалював у "ревізорі"
світ провінційних чиновників одного з міст росії. по суті, п'єса розкрила побутове життя провінційної росії. кожен образ, не втрачаючи свого індивідуального характеру, являє собою типове явище тієї пори - початку xix століття. і ми досі сміємося над героями «ревізора», порівнюючи їх зі своїми
сучасниками.

«Так вот где таилась погибель моя!

Мне смертию кость угрожала!"

Из мертвой главы гробовая змия,

Шипя, между тем выползала;

Как черная лента, вкруг ног обвилась,

И вскрикнул внезапно ужаленный князь.»