Складіть речення по схемі 1) [ ]: [ ],(де). 2)[ ], але [ ] - [ ].

батик як мистецтво  малювати гарячим воском по  тканині зародився в індонезії.  в європу він потрапив у середині  позаминулого століття, коли  голландські купці з острова яви  не тільки легкі  струмисті тканини, вкриті найтоншими  восковими візерунками, а й технологію їх виготовлення.

існують різні батикові технології.  це і гарячий батик,  коли весь рисунок на тканині покривається гарячою восковою сумішшю, за винятком тих місць,  які фарбуються одним,  спочатку світлим тоном.  тканину опускають у барвник, а потім прасують, топлячи віск, знову покривають воском для наступного фарбування. і так доти,  поки весь рисунок не стане кольоровим.

при “холодному” розписі  на шовк наноситься графічний рисунок. потім контурні лінії закріплюються спеціальним “резервом”, а площини між ними розписуються  фарбами, ніби аквареллю  по мокрому.  це мистецтво, що потребує не тільки натхнення, а й точного розрахунку. результат завжди неповторний і значною мірою непередбачуваний.

такою ж індивідуальною  творчістю, як живопис і скульптура, батик утвердив себе  аж у хх столітті. традиційна батикова техніка відзначається складністю і тривалістю операцій. тому займатися ним принагідно не можна – треба бути одержимим. нині  батик має художньо-артистичний “музейний” статус.

іі. того ранку до початку уроків мені випала важка, немила, найчорніша, ще й принизлива, бо “жіноча”, робота – парити в жлукті білизну. може, хтось не знає, що таке жлукто? о, це такий “апарат”, який вигадали наші найдавніші предки. може, ще трипільці. відпиляну – півтора чи трохи більше метра завдовжки -  товсту вербову колоду продовбують долотом наскрізь, щоб лишилися тільки стінки  в півдолоні завширшки, виходить такий собі кадівб (бочка) без дна і кришки, той кадівб ставлять біля ганку на чисту, рівненьку, з-під ціпа солому. в жлукто   заздалегідь білизну: сорочки, простирадла, рядна і все інше, посипають  шаром, в долоню завтовшки,  попелу – соняшникового або березового. шар білизни і шар попелу, й так доверху, а коли в печі у великих чавунах закипає окріп, ти рогачем витягуєш чавун на припічок, береш його великою ганчіркою й обережно, щоб не хлюпнути, не обваритися, преш той баняк надвір і виливаєш у жлукто. в жлукті клекотить, наче в пеклі, гаряча пара шугає в небо. відтак преш другий чавун, бурхаєш його в жлукто й мерщій накриваєш жлукто пічною заслінкою.  в жлукті клекоче, булькає, стогне – то дезинфікується, вибілюється білизна. коли клекіт вщухає, ти йдеш до печі й витягаєш звідти розжарений шмат  металу, це може бути велика гиря, шмат рейки, в наших сусідів у печі розжарювалося гарматне, ще з  давніх  часів ядро, розжарювали й снаряди, з яких виколупаний тол, у нас же за той прискорювач виробітку пари правила танкова шестерня десь на пуд вагою, котрою я інодні вправлявся у вижиманні. зачепивши тлустим  дротяним гаком шестерню, преш її до жлукта і вкидаєш туди. там знову клекіт, буркотіння, булькання, шипіння, і пар свистить через заслінку, неначе з паровоза.

повернувшись зі школи, я виймав білизну та складав на санчата (влітку на возика) й до річки, а там мати гамселили її прачем, полоскала в ополонці, й ми вдвох викручували. висушена на тину, на мотузках у саду така білизна, продезинфікована, чиста, пахне городом, полем, небом – білим світом.