Анализ стихотворения брюсова «в моей стране»

события 1905 года живо обсуждались в кругах. кто-то видел в революционных погромах знамение судьбы и выступал за свержение самодержавия, кто-то, наоборот, поддерживал смутьянов, считая, что будущее россии – за республикой. валерий брюсов старался не принимать участия в политических спорах и
открыто не высказывал своего мнения. но, будучи по образованию, поэт прекрасно понимал, что сила государства – в его единстве. брюсов видел гораздо больше, чем его современники, зная, что причина народного недовольства кроется в -японской войне, по итогам которой россия вынуждена была уступить
японии часть своей территории. именно к подобным фактам разбазаривания земель апеллировали многие из тех, кто подстрекал рабочих выходит на стачки, требуя свержения самодержавия.

в 1911 году, понимая, что новой революции не избежать, брюсов публикует стихотворение “к моей стране” , в
котором пытается укрепить дух народа и призвать его к единству. поэт понимает, что если в стране произойдет раскол, то смена власти неизбежна. и все то,чем была сильна россия, канет в небытие. апеллируя к , брюсов отмечает, что русь уже “доказала и мне, и всем, что дух твой жив”. автор отмечает,
что причиной народных волнений стало отнюдь не поражение в войне, а “жгучий стыд” и “ярость боли”, которые заставили народ выйти на баррикады, надеясь на лучшую долю. попытку революции сам брюсов воспринимает как смуту, которая не только подрывает государственные устои, но и наносит удар по россии,
ослабленной войной. однако поэт помнит завет своих предков, которые утверждали, что русь “великой быть – должна”. и ее величие начинается изнутри, из понимания того, что только единство народа может противостоять внешним врагам.

брюсов как отдает себе отчет в том, что любые внутренние
волнения подведут страну к той черте, за которой она станет уязвимой для внешних врагов. обращаясь к своей стране, поэт утверждает: “мы смеем верить скрытой силе”. в этой фразе содержится намек на многие события, которые красноречиво свидетельствуют о том, что только народ способен сделать страну
по-настоящему великой и сильной. именно поэтому народные бунты брюсов воспринимает, как попытку уничтожения могущественной державы, завуалированную под благие идеи равенства и братства.

Лист до жінки і знов на хвилях пам’яті строкатої, я поринаю в ті бурхливі дні схвильовано ви ходите кімнатою, бросаючи в лице різкі слова мені ви кажети, що час нам розлучатись, що вимучило вас моє шальне життя, що треба вам ділами опікатись -, мені ж котись вниз, без вороття. кохана! слухайте – та ви хіба кохали, не знали ви, що в юрбищі людськім, я був, мов кінь, якого загоняли, затягуючи зашморгом паски. не знали, що в суцільному диму, у побуті, розкиданому штормом, з того і мучусь я, що вже не йму, до чого рок подій, нас горне? лицем в лице лиця не розрізнить, велике бачиться на відстані. коли кипить морська блакить, то кораблю не дотягти до пристані. земля – наш корабель, та раптом хтось його спрямовує безжально в суцільну прірву бурь і гроз, знущаючись над ним брутально. і хто тоді на палубі в цей чпс не падав, не блював, не матюгався, тих небагато серед нас, хто непохитним залишався. тоді і я під дикий шум, хоча і знаючи роботу, спустивсь у корабельний трюм, щоб не дивитись на блювоту. той трюм шинком російським був, де я, над склянкою схилився - де я близьких своїх забув, а сам, мов тріска, загубився. кохана, так! я мучив вас, у вас були в очах нудьга і втома від того, що я напоказ себе витрачував свідомо. та ви не знали, що в суцільному диму, у побуті, розкиданому штормом, з того і мучусь я, що вже не йму, до чого рок подій нас горне. …літа минули, інший в мене вік, думки і відчуття всі інші, не бунтівник - порядний чоловік, керманича в своїм шаную вірші. сьогодні я під впливом почуттів згадав усе, дразливе і вагоме, і вам розповісти схотів, про те нове, що вам ще невідомо. кохана! знайте, радісно мені, бо я уник падіння з кручі, і у радянській стороні із радістю в її порині бучу.. я став не той, що був тоді була б тепер безхмарна доля ваша. під прапором труда в щасливі дні готовий йти хоч до ламанша. простіть мене, простіть… я знаю ви не та - з поважним чоловіком  шлюб ваш плідний, вам непотрібна наша суєта і я вам анітрохи непотрібний. живіть, вам затишно під зіркою надій і захистом нової сені, з вітанням – ви у пам'яті моїй, знайомий ваш, сергій єсенін.