Іть будь ласка мені потрібен твір роздум на тему чи мают ромео и джульєтта право на щастя?

кохання, здатне пережити смерть. саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми шекспіра «ромео і джульєтта». почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. ромео впевнений, що кохає
розаліну, а до джульєтти сватається парис.

кохання не знає кордонів. оселившись у серцях ромео і джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. читач бачить, як джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка
здатна боротися за право кохати і бути коханою.

зміни торкаються і ромео. він розуміє, що кохання до розаліни було надуманим, не справжнім. романтична сцена під , що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. як не дивно, більш практичною і вдумливою
автор змальовує саме джульєтту. ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.

у юних закоханих є союзники.

перш за все, стара нянька джульєтти. жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить
гроші. співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за париса. враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.

залишається ще монах лоренцо – людина освічена і прогресивна. він
розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. наївно думаючи, що кохання між членами родин монтеккі і капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується закоханим. низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз
освідчуючись один одному у коханні.

трагізм фіналу просто приголомшуючий. на перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. кохання ромео і джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили
почуття. змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.

мені здається ,що ромео та джульєта мають право на щчстя адже кожен із нас може сати щасливим

Старая украинская общественную среду и человека показывала еще как параллельные и, в сущности, независимые одно от другого явления. да, у сковороды арсенал моральных понятий индивида возникает не , не в результате общественной практики, а является неизменным, поскольку определяется той или другой врожденной «природой» человека. этическая норма выступает автономной как форма личного поведения, которое может быть, на его взгляд, реализована независимо от состояния морального сознания общества. исходя из просветительского представления о естественной доброте человека, котляревский предпринимает шаг вперед и в своих произведениях показывает, что реальное поведение, те или другие черты личности зависят от среды, социальной роли, общественного положения и воспитания индивида. в пьесе «наталка полтавка» тетерваковский заявляет: «я — возный и признаюсь, что от рождения моего расположен к добрым делам; но, за немощностью по должности и за другими хлопотами, до сели ни одного не сделал». эти слова, в сущности, характеризуют антигуманный характер всего общественного организма. выходит, что в обязанности возного как одного из мелких функционеров государственного аппарата не входит делать людям добро. наоборот, социальна роль тетерваковского именно и дает ему возможность пренебрегать интересами дургих, в частности добиваться понуждаемого брака с натальей, угрожая при этом старой терпилихе штрафом и даже заключением.. вместе с выборным он добивается, чтобы петр отступился от натальи (предал естественное чувство) и немедленно убирался из села. «а когда волей не падешь, - поддерживает его выборный, - то туда закинем, где козам рога правят». общество, основанное на неправде и насилии над личностью, способствует, следовательно, выработке эгоистичных, противоестественных черт. «ишь, возный — так и хорохорится что господином, - говорит о тетерваковском николай.— юрист рьяный и хапуга такой, что с родного отца стрясет! » возный четко осознает, что в таком обществе можно чего-то добиться только подкупом и ложью, потому что всяк, кто не мажет, то скрипений кто не лукавит, то сзади сидит… общественное уродство особенных качеств тетерваковского, его жизненных принципов и поведения находит основу и моральное оправдание в общем противоприродном состоянии общества. в ответ на реплику выборного, что врать и обманывать других «от бога грех, а от людей стыд», возный заявляет «о, простота, простота! кто теперь это-то как его — не брешет и кто не обманывает? » лгун и барский блюдолиз финтик («москаль-волшебник»), который «в нынешнее просвещенное время» стесняется родной матери «за мужичие наряды», тоже теряет совесть и отрекается от своих естественных чувств под воздействием морали чиновнической среды. этот представитель крючкотворного «крапивного семени», в котором «совесть купоросом подправлена», не боится никакого осуждения за неуважение к своей матери. такое отношение к ней выплывает из моральных норм общества, что и есть для него главным: «надобно сообразоваться времени и по оному уступки и чувства свои располагать».