Твір на тему життєве щастя або в сильних емоціях які підточуюють наше життя або розмірених життя

Дмитро Іванович Яворницький народився 1855 року у селі Сонцівка (теп. назва Борисівка) Харківської губернії. Батько Іван Яворницький був місцевим дяком, розумною й освіченою людиною, за свідченнями сина самотужки навчився писати і читати. За батьковою лінією Дмитро Яворницький виводив свій рід з козацької старшини, що декілька поколінь тому переїхала з Галичини на терени Харківської губернії. Мати Ганна Матвіївна Терновська походила з селян. Сім’я жила доволі бідно, в простій селянській хаті.

Любов до козацтва зародилась у Дмитра Івановича з дитинства – вечорами родина збиралась біля книги. Батько читав, а Дмитро з сестрою Горпиною заворожено слухали. Найбільше запам’яталась історія про Тараса Бульбу – маленький Дмитро у фіналі не міг стримати сліз. Мати забавляла дітей піснями. Саме з цього й почалось захоплення майбутнього історика українським фольклором.

Початкову освіту Д. Яворницький здобув у рідному селі, а у 1867 р. почав навчатися в Харківському повітовому училищі, куди він потрапив завдяки товаришуванню з сином власника економії в Сонцівці. Малий панич не хотів навчатись сам, тому взяв з собою товариша. 1874 року Дмитро Яворницький, за сімейною традицією, вступив до духовної семінарії, але через три роки покинув навчання. 1877 р. вступив до історико-філологічного факультету Харківського університету.

Під час навчання в університеті Дмитро остаточно визначився з напрямком своїх подальших досліджень і вже на другому курсі почав працювати над дослідженням «Виникнення та устрій Запорозького коша». Саме в університеті Дмитро Яворницький познайомився з тогочасними світилами науки – видатним мовознавцем О. Потебнею та етнологом М. Сумцовим. Вони були наставниками для Яворницького і підтримували його ще довго після закінчення навчання. Через надмірне зацікавлення історією Козаччини (що було надто зухвалим у часи Емського указу та Валуєвського циркуляру) Дмитра Івановича позбавили стипендії, тому він змушений був влаштуватись (з до О. Потебні) викладачем історії у 3-ю чоловічу гімназію і в жіночу гімназію Н. Григорцевич.

Попри тиск і заборони Дмитро Яворницький не покинув досліджень історії козацтва, а навпаки взявся за це ще наполегливіше. 1882 р. він поїхав досліджувати степи Катеринославщини та Херсонщини. Тут записував від місцевих фольклор та проводив розкопки. На такі подорожі історик відправлявся майже щоліта впродовж наступних 50 років.

1883 р. Дмитра Яворницького обрали членом наукового Історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Польові дослідження вилились у серію лекцій про історію козацтва, які з успіхом були прочитані у Харкові, Катеринославі, Полтаві, Чернігові, Хоролі, Херсоні, Москві, Петербурзі та багатьох інших містах України та Росії.

За надмірну увагу до історії та популяризацію козацтва восени 1884 р. Дмитро Іванович був звинувачений в «українофільстві» і «сепаратизмі» й незабаром позбавлений стипендії і звільнений з університету.

1885 року переїхав до Петербурга. Наступні декілька років були для Дмитра Яворницького повні випробувань – смерть батька, розлучення з дружиною, до того ж сам науковець ледь не загинув під час розкопок – його притисло землею. Внаслідок цих подій у свої 28 років Дмитро Яворницьким став сивим.

У Петербурзі були видані такі праці: перша монографія Д. Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888), «Сборник документов для истории запорожских козаков» (1888) та ін. Одним з найвизначніших наукових надбань Дмитра Яворницького в цей період його діяльності належить 1-й том тритомної монографії «История запорожских козаков» (1892).

У квітні 1894 р. Дмитро Яворницький повернувся до Москви для роботи в архівах. Тут було закінчено 2-й том «Истории запорожских козаков», який був надрукований у 1895 р. Наприкінці 1896 р. Д. Яворницький влаштувався приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Московського університету.

У 1902 р. Дмитро Іванович був за на посаду директора Катеринославського обласного музею ім. О. М. Поля. Він розбудував цей музей і зробив його своєрідним сховищем скарбів Козаччини. Впродовж неспокійних років революцій та визвольних змагань Дмитро Іванович самостійно охороняв колекцію від розграбувань та постійно поповнював її новими експонатами, які привозив після щорічних розкопок. Окрім історії захоплювався й літературою і навіть видав декілька художніх творів: «За чужий гріх», «У бурсу! У бурсу! У бурсу!», «Русалчине озеро”, збірка поезій «Вечірні зорі», повість «Де люде, там і лихо» тощо.

1918 року Дмитро Яворницький одружився вдруге. Його другою дружиною стала Серафіма Дмитрівна Бурякова, з якою вчений прожив до кінця свого життя.

Після приходу радянської влади в Україну Дмитро Іванович продовжував свою наукову діяльність, попри численні загрози і звинувачення в націоналізмі. Своєю працею він довів, що українська історія надзвичайно багата, а український народ має давнє коріння.

Объяснение:

Это и ест биография