Твiр роздум у чому полягае щастья за творами iрини желенко

там цитати тоже есть 

у   ряд   нагарніших та красивих   треба поставити ім'я головної героїні драми «бояриня» оксани перебійної. цей образ несе в собі не лише жіночу вірність і любов, а і відповідальність за українську національну справу. оксана - освічена, волелюбна дочка козака. степану вона говорить:

не думай, ніби я порожня панночка що тільки має на розумі забави і залицяння.

оксана полюбила степана і думала, що окрім нього їй нічого не треба, одружившись, в спорідненому крузі вона вважала себе найщасливішим. і усе змінилося після переїзду в москову. чужі звичаї, неволя, зневага, тут «якась неволя басурманська» : не смій ні око підняти, ні розмову підтримати, ні за ворота двору ногою ступити. вона з болем усвідомлює своє невільництво, з болем вириває з серця надії на заступництво за скривджених співвітчизників. немає сили у неї перенести справжнє положення свого чоловіка, який «повинен »холопом степкой« себе називати і руки цілувати, як невільник».

больових страждань наносить оксані не так розлука з батьківщиною, як діяльність, беззмістовне життя. невипадково згадується шабля, що заіржавіла в піхвах, яка втратила своє призначення. «руки від крові чисті» покритими іржею, оскільки нічого не робили для завоювання волі і свободи. героїня здійснює суд над собою, вважаючи, що її життя позбавлене сенсу. і з цих пір сили поступово оксану, вона не здійснює опору хвороби. усвідомлення відступу від власних принципів роздирає дівоче серце. коли настало прозріння, вона побачила боязливу душу степана, його надмірну обережність і бездіяльність. власним приниженням перед царським він принижував і дружину.

занадто я жаліла… у тому і горе… якби я мала сили не жаліти, то вирвалася б геть з цього ярма - і ти б звільнився від іржі…

говорить оксана. і це, я думаю, марні очікування. оскільки чоловік, який дуже дорожив своєю кар'єрою, колись би не покинув службу і не пішов би за нею. важко переживає оксана національне приниження: «зламалася воля, україна лягла під ноги москві». вона відчуває свою непотрібність рідному краю. «кому потрібне те моє здоров'я, та і я сама»? — роздумує розчарована жінка, оксана помирає. «неможливість будь-якої самостійної патріотичної дії з боку самої оксани, а звідси — омертвляння національних коренів, гірке відчуття власної непотрібності україні наблизили ранню смерть героїні», — вважає олесь ковальчук. у передсмертних словах оксани сплелися ніжна любов до рідного краю з невимовною скорботою, народженою її невільницьким положенням.