Синквейн к стихотворению саши чёрного ,,воробей''.

одного разу капуш покликав чередника свистом, повiв його на гiрський шпиль, показав на зоряне небо i сказав, що все на землi залежить вiд небес, вiд життя сонця. i хай не боïться: мороку немає, є тiльки недоступне, незвiдане. вiдтодi чередник став ще задуманiший. але жодноï злоï думки не було в його головi. йому хотiлося бiльше дiзнатися про свiт. несподiвано з'явився капуш i став розказувати про зелену книгу землi. усi залежать вiд зерна: людина, звiр, пташка. краси людини без землi i краси землi без людини немає. найвища радiсть людини — орати й сiяти. сила кожного таïться в силi його душi. у лiсi живуть лiсовики й лiсовки, полiсун — пастух вовкiв, у водi — водяник. землянi духи стережуть скарби землi. лiто — молода дiвчина, а зима — стара баба. земля — найпривiтнiша людська домiвка, i кращоï не знайти. чередник запитав, чому вiн усього цього не бачить, а капуш вiдповiв, що то через байдужiсть i . треба вчитися спостерiгати, все пiдмiчати. забуяла нова весна, i капуш розповiв юнаковi, яке зiлля є людинi й худобi, а яке — шкодить. учив, що свiт тримається на любовi й терпiннi. а ще — думаннi. мати сказала, що тепер хлопець має братися за плуга. коли той рано виïхав у поле, все село смiялося — безголовий. травень був без дощiв: хто пiзно посiяв, у того не вродило. а в нього вродило. наступного року iз сiянням не спiшив: знав за прикметами, що ще будуть морози. знову в нього вродило, i всi в селi вирiшили, що вiн знається з нечистою силою. юнаковi було кривдно за тупу й слiпу заздрiсть людей. влiтку гроза знищила весь урожай, i юнак був дуже злий. знову з'явився капуш i сказав, що вiн — людина, повинен боротися, пiзнавати, шукати правди у трьох коренях — у землi, у небi й у самому собi, в своïй душi. хоче осiдлати хмару, бути планетником — хай спробує! пiсля зливи почалася спека, все горiло. юнак вирiшив викликати дощовi хмари. i в нього це вийшло! планетник весь час працював — вiдводив зайву воду, садив дерева, сiяв, орав. усе село по ньому звiрялося. умiв усе — ковалював, шив, лiкував худобу, дiтям робив iграшки. i нiколи не ходив до корчми. над усе любив землю й хлiборобство. i земля йому щиро вiдповiдала тим же. юнак усе думав, як йому осiдлати хмару. пiдкидав капелюха, прив'язував до чотирьох кiнцiв хустинки камiнець i спостерiгав, як вони лiтають. вирiшив пошити з полотна великий мiшок, наповнити його вiтром i полiтати. але повiтря не трималося, тому планетник вирiшив просмолити мiшок. нiхто й не здогадувався, що вiн готується до польоту. настав березень. подули сильнi вiтри, все висохло. люди благали планетника накликати дощу. i вiн прикликав. пiсля того знову взялася спека. надумав планетник летiти, та люди його випередили. прийшли й в усiх нещастях звинуватили. ледь не вбили. пан наказав заарештувати планетника. а на всiх людських обличчях одне — ненависть i нетерпець. стара мати побивається з горя. коли сторожа поснула, перед матiр'ю розцвiв нарцис i сказав, щоб вона вiдчинила дверi холодноï i випустила сина. планетник взяв нарцис, мати його благословила, i вiн простився з нею — пiшов ставати над громом. серед ночi на горi спалахнуло вогнище. з вогню пiднiмалася куля. задзвонили дзвони. вдень планетника шукали, але не знайшли. чи в небо злетiв, чи в землю запався — нiхто не знає.  повiсть-притча б. харчука «планетник» має в собi багато казкових, фантастичних елементiв. але головна думка ïï ясна: треба навчитися жити в гармонiï з природою, безнастанно трудитися, боротися за здiйснення своєï мрiï. у життi часто буває, що талановитих, неординарних людей ображають, цураються, зневажають. а тi все одно не вiдступаються вiд своïх принципiв добра й справедливостi, людинолюбства. одвiчною мрiєю людини було навчитися лiтати. i ця мрiя здiйснилася завдяки таким, як планетник.