На коні сидить козак, у свиті- не/світи і без шапки

                    життя є молодість, труд і любов. молодість, як дивовижний рубін, мусить горіти на серці. усе життя людина лише шліфує грані своєї молодості. на заході днів вона засяє нестерпучим блиском. і погасне. бо другої молодості немає у світі.

                      труд, як материна рука, веде нас по стежці. він є вірним другом. він не зраджує. у радісній знемозі він пахтить, як дорога.

                      любов. відчуваю її, як дорогу, теплу долоню на голові. вона перебирає моє волосся, лоскоче мене за вухом, ніби я якесь маля. вона — щось таке, що підносить людину вгору, і завмирає в неї дух. вона знає такі таємниці, що від них розривається серце, як стигла слива, надвоє. скільки людей співало їй! а вона, пишна, сходить, сонцем іде на небо, світить, б’є в очі, як у глибокий колодязь пустелі. і молодість дзвенить.

(за ю.  яновським)