Реформы и результат социально- развития после отечественной войны 1812 года

отечественная война и заграничные походы армии стали серьезным испытанием для россии. общая сумма материальных убытков за эти годы составила 1 млрд рублей. это была астрономическая сумма, если учесть, что годовые доходы государства не превышали обычно 100 млн рублей. разоренными оказались западные районы страны, наиболее пострадавшие от войны.

от окончательного краха россию спасли тарифный устав, подготовленный сперанским еще в 1810 г. (он обеспечил преобладание вывоза товаров над их ввозом в страну), и денежная .

тяжелым бременем стали и заботы по восстановлению разрушенных городов, в первую очередь москвы. правительство выплачивало жителям пострадавших городов специальные пособия, сумма которых в общей сложности составила 15 млн рублей.

«континентальная блокада», а затем и война нанесли самый тяжелый удар по основе российской — крестьянскому хозяйству. помещики в свою очередь стремились восполнить свои убытки за счет нажима на крестьян. все это вело к упадку крестьянских хозяйств.

необходимо было принять меры для выведения страны из кризисного состояния. александр i и другие наиболее дальновидные представители власти понимали, что коренное улучшение возможно лишь при решении крестьянского вопроса, прежде всего ограничении и отмене крепостного права.

Вода - один з найсильніших розчинників. Вона здатна розчинити і зруйнувати будь-яку гірську породу на поверхні землі. Потоки води, струмочки і краплі поступово руйнують граніт і каміння, при цьому відбувається вилуговування з них легкорозчинних складових частин.

Жодна міцна порода не зможе протистояти руйнівному впливу води. Це процес довгий, але невідворотний. Солі, які вимиваються з гірських порід, надають морській воді гірко-солоний смак.

Але чому ж вода в морі солона, а в річках - прісна? На цей рахунок є дві гіпотези.

гіпотеза перша

Всі домішки, розчинені водою, зносяться струмками і річками в моря і океани. Річкова вода теж солона, тільки солей в ній в 70 разів менше, ніж у морській воді. Вода з океанів випаровується і знову повертається на землю у вигляді опадів, а розчинені солі залишаються в морях і океанах. Процес "поставки" солей в моря річками триває вже понад 2 млрд. Років - час, достатній, щоб "засолити" весь Світовий океан.

Морська вода містить в собі майже всі елементи, що існують в природі. У ній є магній, кальцій, сірка, бром, йод, фтор, в невеликій кількості містяться мідь, нікель, олово, уран, кобальт, срібло і золото. Хіміки знайшли в морській воді близько 60 елементів. Але найбільше в морській воді міститься хлориду натрію, або кухонної солі, ось тому вона і солона.

На користь цієї гіпотези говорить той факт, що озера, які не мають стоку, - теж солоні. Таким чином, виходить, що спочатку вода в океанах була менш солона, ніж зараз. Але ця гіпотеза не пояснює відмінності в хімічному складі морської і річкової води: в море переважають хлориди (солі соляної кислоти), а в річках - карбонати (солі вугільної кислоти).

гіпотеза друга

Відповідно до цієї гіпотези, вода в океані була солоною спочатку, і виною тому зовсім не річки, а вулкани. Прихильники другої гіпотези вважають, що в період утворення земної кори, коли була дуже висока вулканічна активність, вулканічні гази, що містять пари хлору, брому та фтору, лилися кислотними дощами. Таким чином, перші моря на Землі були ... кислими. Вступаючи в хімічну реакцію з твердими породами (базальтом, гранітом), кисла вода океанів витягувала з гірських порід лужні елементи - магній, калій, кальцій, натрій. Утворилися солі, які нейтралізували морську воду - вона стала менш кислим.

У міру зниження вулканічної активності атмосфера очищалася від вулканічних газів. Склад океанської води стабілізувався приблизно 500 млн. Років тому - вона стала солоною.

Але куди ж пропадають карбонати з річкової води, потрапляючи в Світовий океан? Їх використовують живі організми - для побудови раковин, скелетів і т. Д. А ось хлоридів, які переважають в морській воді, вони уникають.

В даний час вчені зійшлися на тому, що обидві ці гіпотези мають право на існування і не с а взаємно доповнюють один одного.