Максим горький "на дне" мне нужна ваша с этими 1. как выражается авторская позиция в 4 ремарках? 2. сатин и бубнов - как антиподы в споре о человеке

первая проблема пьесы — философский спор о правде. вторая — что лучше для обитателей ночлежки? 1) ложь во спасение луки. 2) правда сатина. третья — ложь-якорь, держащий людей на “дне”. в пьесе “на дне”. горький показывает людей, сломленных жизнью, обреченных на гибель. герои, их внутренний мир раскрывается не из поступков, а из разговоров.

каждый герой несет свою философию, свою идею. основной философской проблемой пьесы является спор о правде. эти споры ведутся между обитателями ночлежки на протяжении всей пьесы и, прежде всего, между лукой и сатиным. философия луки — вера в человека: “человека уважать надо! ”. вера может заменить реальную правду, так как она человеку уйти от страшной реальности в мир прекрасных иллюзий.

с приходом луки атмосфера в ночлежке стала человечнее. лука стремится дать погибающим людям хоть какую-то надежду: “всяк думает, что для себя проживает, ан выходит, для лучшего”, несет облегчение обитателям “дна”, утешает их, будит в каждом человека. барон, вырвавшийся из мира вещей, восклицает: “а ведь зачем-нибудь-то я родился”.

анну успокаивает разговорами о блаженной тишине после смерти, пепла соблазняет картинами свободной жизни в сибири, наташу — возможной любовью, актеру рассказывает о лечебнице от алкоголизма, и он верит: “я сегодня работал, мел улицу, а водки — не пил! ”. лука сеет слова утешения и надежды, но все его обещания ложны. рассказывая притчу о праведной земле, лука показывает, насколько спасительна иногда для людей ложь и опасна правда. но в самый важный момент для обитателей ночлежки, когда у многих зародилась вера во что-то лучшее, лука исчезает. разбуженные лукой люди вступают в конфликт с внешним миром и изменить свое плачевное положение не могут: актер — повесился, пепел — в тюрьме, наташа — пропала, анна — умерла.

этим трагичным финалом горький показывает, что лука был не прав. на протяжении всей пьесы лука лжет, якобы во благо других людей, хотя на самом деле эта ложь только губит их. для чего он лжет? возможно, для того, чтобы самому еще более утвердиться в своей вере в то, что он говорит. философию луки отвергает сатин: “ложь — религия рабов и хозяев. правда — бог свободного человека! ”. из философии луки сатин берет веру в человека: “человек — вот правда! ”, но без жалости. сатин — философ, рассуждает о значении человека: “существует только человек, все же остальное — дело его рук и мозга”, порой он бывает циничен и именно этот цинизм обнажает ту грязь, с которой бок о бок живет и (сам сатин и все остальные жители. сатин — карточный шулер не боится ни жизни, ни смерти. он потерял имя, работу, но он независим от обстоятельств, ценит свободу: “хорошо это — чувствовать себя человеком! ”.

но сатин к настоящему делу не пригоден. слова сатина, вселяющие веру в человека, в его разум, только на время подействовали на ночлежников, объединенных общей судьбой, выраженной тюремной песней: “мне хочется на волю, но цепь порвать я не могу”.

трагедия несбыточности надежд, напрасности слов, отражены в каждом герое. бремя общего бессилия тащит на дно всех персонажей горького.

особливості композиції

наступний пункт аналізу вірші "весняна гроза" тютчева - це композиція твору. воно складається з чотирьох строф. у першій строфі поет розповідає читачам про свою любов до весняної грози. у двох наступних строфах він описує картини, що виникають під час грому і дощу. і заключна частина - це відсилання до давньогрецької міфології, з якої поет підкреслює небесну природу грози.

головна тема твору

одним з важливих пунктів в аналізі вірші "весняна гроза" тютчева є визначення основної теми твору. звичайно, це тема грози. для поета це явище природи асоціювалося з зародженням нового, змінами, рухом.  

федір іванович провів тонку грань між природою і людьми. для нього весняна гроза - це час оновлення, час молодості. вступивши в пору юнацтва, молодість намагається дуже яскраво заявити про себе. молоді люди сповнені надій та прагнень, вільні, вони прагнуть щось змінити - не дивно, що вони асоціюються у поета з гуркотом грому. адже він такий же веселий, грайливий і нестримний. життя молодих людей ототожнюється з нагорним потоком: вони з усім цікавістю і молодим запалом прагнуть знайти свій шлях у цьому житті. лише з віком у них з'являться тверді підвалини. для тютчева гроза - це ще й маленька дитина, яка грає, беззаботен і радіє кожному дню.

аналіз вірша тютчева "весняна гроза" за планом

єдність природи і людини

в аналізі вірші "весняна гроза" ф. в. тютчева слід розглянути ще одну тему, яка була так само важлива для поета, як оспівування краси природи. це її гармонійне співіснування з людиною. поет вважав, що людина - це її невід'ємна частина, тому він повинен був не тільки захоплюватися її красою, але й піклуватися про неї, захищати її. цю тему єдності тютчев передає в цьому вірші за образів сонця, неба і води, щоб підкреслити цю тему. він наділив ці природні явища рисами людського характеру. наприклад, гроза порівнюється з маленькою дитиною, а хмара не просто проливає воду, вона робить це сміючись.

аналіз вірша тютчева "весняна гроза" за планом

літературні стежки і засоби виразності

в аналізі "весняна гроза" один з пунктів - це визначення літературних прийомів, які використовував поет при створенні вірші. велика кількість сонорних звуків, "р", "р" створили експресивну звукову картину грози. насиченість вірша дієслівної лексики надає динамізм картині, передає швидку зміну дій під час такої погоди.  

поет використовував такі літературні прийоми: епітети, метафори, уособлення, інверсію. все це дозволило надати описуваного природному явищу риси характеру, що показало єдність людини і природи.

визначення віршованого розміру і способу рифмования

також в аналізі "весняної грози" тютчева потрібно визначити розмір вірша. воно було написано четирехстопним ямбом, тому твір вийшло легким і мелодійним. спосіб рифмования - перехресний, в якому чоловіча і жіноча рими чергуються.

аналіз вірша тютчева "весняна гроза" за планом

давньогрецький епос

в аналізі "весняної грози" федора тютчева можна дати детальну трактування четвертій строфі. вона відрізняється від інших своєю особливою метафоричностью: поет звертається до давньогрецької міфології. а саме, він згадує двох олімпійських богів - зевса і гебу. чому ж тютчев вибрав саме їх? згідно давньогрецького епосу, зевс був не просто найголовнішим серед богів, але ще він був богом грому і блискавки. тому немає нічого дивного в тому, що федір іванович згадує його у вірші, де центральний образ - це гроза. геба - це богиня юності, вічної молодості. у тютчева гроза асоціювалася з часом юнацтва. згадка про цю давньогрецької богині підкреслює образність цього природного явища.

аналіз вірша тютчева "весняна гроза" за планом поет за давньогрецької міфології намагався пояснити появу грози. безтурботна геба під час годівлі птиці зевса випадково розлила вміст особливого кубка. тому з'явилася гроза і пішов дощ. але богиня не сильно переживала з цього приводу: вона сміялася. і тут не тільки спроба поета дати трактування природного явища з точки зору чарівництва. у цьому сюжеті можна знайти і філософський підтекст. тютчев за цього метафоричного прийому хотів показати циклічність світу. ще сотні років, так само буде весело гриміти і гуркотіти весняна гроза. а хмари, сміючись, будуть проливати на землю дощ.  

і інші молоді люди по своїй безтурботності і наївності будуть вважати, що цей світ належить тільки їм. вони будуть так само загорятися новими ідеями, будуть прагнути щось змінити. а потім настане пора мудрості, вони пізнають радощі й розчарування, знайдуть внутрішню рівновагу. це можна порівняти з тим, як природа відпочиває після грози: вона ніби очищається, оновлюється і готова радісно зустрічати новий день.