Твір на тему ,, головне , що нам дається тут, - життя: пильнуй же! "

кажуть, шедеври світової літератури близькі і зрозумілі кожному читачеві, незалежно від віку, статі чи національності. безумовно, це правда. але, читаючи твори омара хайяма, гафіза, рудакі я зі здивуванням відзначив, що навіть європейська література зрозуміліша нам, ніж твори азійських авторів. тут дається взнаки абсолютно інакший спосіб світосприйняття, інакше ставлення до світу, до життя…

рубаї омара хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів омара хайяма. і тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. за твердженням деяких істориків та літературознавців омар хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, бога. дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів омара хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.

читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах омара хайяма різним мотивом:

твій ворог — небеса коловоротні.

без друзів ти, всі дні твої самотні.

будь сам собою, не гадай про завтра,

в минуле не дивись, живи сьогодні!

східним завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. для героя омара хайяма смерть — це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: «не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. той світ надійніший за це життя обманне». але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:

«якби мені до рук — скрипки долі,

я розписав би їх по власній волі!

із світу вигнав би всі смутки, болі…»

образність віршів омара хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: «душа — напій в прозорій чарі тіла»;

«…в ступі неба нас потовчено до тла»…

стільки часу минуло з моменту створення поезій омара хайяма, але закладений у них повчальний зміст «не застарів» анітрохи. ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:

любов — це сонечко, що всесвіт огріває,

любов — чудесний птах, що в квітнику співає.

напевно, більшість погодиться, що твори омара хайяма нам , такою собі літературною екзотикою. особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію омара хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:

хай кожна мить, що в вічність промайне,

тебе вщасливлює, бо головне,

що нам дається тут, — життя: пильнуй же!

як ти захочеш, так воно й мине.

Всюжете произведения смешаны выдуманные и реальные события. события повести начинаются приблизительно в 1815 году[3]. император александр i во время поездки по европе посетил , где в числе прочих диковинок ему продемонстрировали крошечную стальную блоху, которая могла танцевать. император приобрёл блоху и привёз её домой в петербург. спустя несколько лет, после смерти александра i и восшествия на престол императора николая i, блоху нашли среди вещей покойного государя и не могли понять, в чём смысл «нимфозории». донской казак платов,[4] который сопровождал александра i в поездке по европе, появился во дворце и объяснил, что это образец искусства механиков, но тут же заметил, что мастера своё дело знают не хуже. государь николай павлович, который был уверен в превосходстве , поручил платову осуществить дипломатическую поездку на дон и заодно посетить проездом заводы в туле. среди местных умельцев можно было найти тех, кто мог бы достойно ответить на вызов . будучи в туле, платов вызвал троих самых известных местных оружейников, среди которых и мастеровой по прозвищу «левша», показал им блоху и попросил придумать нечто такое, что превзошло бы замысел . возвращаясь на обратном пути с дона, платов снова заглянул в тулу, где троица всё продолжала работать над заказом. забрав левшу с неоконченной, как считал недовольный платов, работой, он отправился прямиком в петербург. в столице под большим увеличением «мелкоскопа» выяснилось, что туляки превзошли , подковав блоху на все ноги крошечными подковами. государь и весь двор были восхищены, левша получил награду. государь распорядился отослать подкованную блоху обратно в , чтобы продемонстрировать умение мастеров, и также послать левшу. в левше продемонстрировали местные заводы, организацию работы и предложили остаться в европе, но он отказался. на обратном пути в россию левша держал с полшкипером пари, по которому они должны были перепить друг друга. по приезде в петербург, полшкипера в чувство в богатой больнице для знати, а левша, слишком много выпив с полшкипером и не получив медицинской , умер в простонародной обухвинской больнице, где «неведомого сословия всех умирать принимают». перед смертью левша передал доктору мартын-сольскому оружейный секрет чистки стволов: «— скажите государю, что у ружья кирпичом не чистят: пусть чтобы и у нас не чистили, а то, храни бог войны, они стрелять не годятся». но мартын-сольский не смог передать поручение (помешал военный министр граф чернышёв, заявивший доктору: «знай своё рвотное да слабительное, а не в своё дело не мешайся»), и по словам лескова: «а доведи они левшины слова в своё время до государя, — в крыму на войне с неприятелем совсем бы другой оборот был."