Поведение чацкого и софьи в финале в комедии "горе от ума"

Осиле его чувств можно судить по тому, как он тяжело переживает отказ софьи. доходит даже до того, что чацкий обвиняет софью в том, что она его «завлекла надеждой», хотя на самом деле никакой надежды она ему не подавала. наоборот, софья все время старалась уйти от него, как только начинала говорить с ним. в таком несправедливом обвинении виноват ослепленный горем здравый смысл героя. именно из-за этого он так несправедлив и запальчив, потому что в своих действиях он полагается на сердце, а не на ум. отсюда и те неловкие положения, в какие он частенько попадает. но все сказанное не только не принижает образ главного героя, а наоборот, делает его еще человечнее и правдивее. от этого он становится еще ближе зрителю. он лишен той схематичности, которым ранее наделяли никогда не делающего ошибок положительного героя.

Можу запропонувати таку історію з Іваном Силою:

    Надворі стояла весна, дмухав легенький вітерець. Іван Сила зі своїм видатним тренером Брякусом збирався на змагання до Києва. Зі свого містечка вони вирішили добиратися автомобілем, адже ніщо не віщувало біди.

     Несподівано небо почало хмуритись та чорніти, почувся гучний голос грому, яскраво засвітила блискавка. Потроху накрапував дощ. Це не абияк заважало їхати: дорогу поступову розмивало, вітер ламав кущі та скидав додолу дерева. Всюди стало темно і почалась справжня злива.

        Проте Брякус та Іван поспішали на змагання та вирішили не зупинятись. Несподівано сталось лихо: щось важке та велике впало на дорого, автомобіль, що їхав попереду зник у темряві.

        Брякус вийшов з машини та оглянув дорогу:

        -          Іване, сталось нещастя: дерево звалилось на машину. Треба терміново дістатись до найближчої станції та викликати до Докторе Брякусе, можливо, я до швидше? – запитав Сила, виліз із машини та підійшов до дерева, що впало.

      Несподівано Іван підняв цей здоровенний дуб, що було середньостатистичній людині не під силу, та віджбурнув його подалі:

      -          Дякувати Богу, що привалило лише задні сидіння, на котрому нікого не було. Але машина потребуватиме сильного ремонту.

    Чоловік з автомобіля почав потроху вибиратись та намагався оговтатись від шоку:

    -          Мужчини, щиро вам дякую! Ви стали моїми рятівниками!

    -          Немає за що, бо допомагати слабшим – обов’язок кожної людини!

     Буря почала стихати та Іван з тренером продовжили свій шлях. На тих змаганнях Сила посів перше місце, а грошовий приз пожертвував тому чоловікові на ремонт машини. 

Объяснение: