Твір роздум на тему чи можна повернути украдене щастя іван франко

драма "украдене щастя", написана i. франком 1891 року - це шедевр свiтовоï драматургiï, в нiй неперевершений талант письменни ка органiчно поєднався iз глибоким знанням життя народу. коли читаєш цю п'єсу, постiйно вiдчуваєш хвилювання i внутрiшнє напружен ня, неначе знаходишся поруч iз живими героями, стаєш спiвучасником трагiчних подiй, що так зримо i яскраво змальовано у творi. ось, мабуть, чому я й досi знаходжусь пiд враженням цiєï драматичноï сповiдi i знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героïв любовного "трикутника" окрадений найбiльше? важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п'єси через складнiсть ïхнiх. бо кожен з цих героïв протестує i бореться за своє щастя, на яке вiн має право; але всi вони самотнi у своïй боротьбi, не розумiють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. я розумiю, що кожен герой керується власними емоцiями, але за ïхнiми вчинками я вбачаю дещо бiльше: франко намагається через конфлiкт персонажiв показати зiткнення ворожих сил. отже, i анна, i микола, i михайло - жертви всеосяжного зла. мабуть, тому кожного з них менi насправдi жаль, хочеться зрозумiти i виправдати ïх, що стали трагiчними жертвами обставин тогочасного життя. цi обставини були спричиненi капiталiстичною дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку ламають долю i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з цим вони руйнують долi ще двох чоловiкiв. перед нами постають спотворенi долi i характери трьох люблячих людей, якi кохають i , поступаються власною совiстю i нехтують загальнонародною мораллю, йдуть на зраду й злочин. i весь час, на мою думку, перед кожним з них постає проблема вибору - найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж драми може подолати з гiднiстю. ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин миколи задорожного, цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового терпiння, пiднiмає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. скривджена гiднiсть проривається гнiвом! у цiй самiй сценi ми бачимо, як в останнi хвилини життя людська гiднiсть розкриває перед "ворогом" потаємну добросердечнiсть михайла гурмана: зарубаний миколою, ледь живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе. особливе ставлення у мене до анни, на долю якоï найтяжчi муки у цьому "трикутнику". зраджена братами, найрiднiшими ïй людьми, вона свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неï вiдбирають у цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його загибель; вбита горем, без любовi одружується. i раптом - повернення "загиблого" коханого! щастя нарештi усмiхну лося ïй! але - воно украдене

- забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. бо над усе - сердечна клятва i почуття обов'язку перед михайлом: "вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга." так заявити може тiльки сильна жiнка. але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це "щастя", виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i безжалiсне до долi кожного героя драми. у цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання "хто з героïв окрадений найбiльше? " зло - немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.