Чому онєгін і ленскій спочатку були друзями, а потім ворогами

онегін, бешкетник ресторанний, «голова гульвіс», «трибун», вважав себе вищим за зарецького – «бешкетника трактирного», він міг «весело посперечатися, гостро й тупо відповідать». ось тільки опис витримано не у високому стилі, а знижено вмілим підбором синонімів.

володимир ленський, на жаль, поміщик, іще й багатий, отож йому не доводиться заробляти на хліб щоденний. на відміну від розореного онегіна, який здобув несерйозну освіту, багатий ленський знання здобув в одному з найкращих університетів європи. ось які проблеми він обговорював з онегіним: «племен минулих договори, плоди наук, добро і зло, і забобони вікові, і таїни гробу вікові, доля і життя..» про що могли розмовляти поет, хай і не такий обдарований, і світський фат, котрий «не міг… ямб від хорея… відрізнити». та нічого не вдієш, їм доводилося проводити час разом.

отже, ленський був надто багатим, щоб робити щось захоплюватися чимось серйозним, а його другові «знічев’я» «труд упорний… був тоскним».

онегін давно перестав «закохуватися в обмани», а тримав у своїй бібліотеці книги, «в яких відбився вік і сучасна людина…», та слід, певно, поостерегтися сприймати євгена онегіна як людину вищих якостей і можливостей, у нього попереду нічого немає, на відміну від ленського. і навіть той другий шлях, який можливий для ленського, шлях звичайного життя звичайного поміщика, вже назажди закритий для молодого егоїста.

неможливо коротко розкрити протистояння «води й каменю, віршів і прози, льоду й пломеню». але що стосується онегіна та ленського, то їхні взаємини не були дружбою, а лише приятелюванням двох молодиків, мимохіть закинутих на безлюдний острів провінційного дворянства. друзі знічев’я, онегін і ленський мали якось посваритися, а далі брався за справу дурний і невблаганний кодес дворянської чести. чести знічев’я