Приготовьте рассказ про конфуция 10

кун фу-цзы (латинизированный вариант конфуций) — основатель учения, родился в 551 году до нашей эры в местечке цюйфу.

его отец был военным начальником из знатного, но обедневшего рода. от первой жены он имел 9 дочерей. от второй — болезненного сына и, взяв в жены семнадцатилетнюю красавицу-наложницу в довольно почтенном возрасте, руководствовался единственной целью — получить достойного наследника.

когда отец умер, старшие жены, ненавидя соперницу, прогнали ее с маленьким сыном конфуцием. женщина вернулась к своим родителям, но стала жить отдельно, много работая, чтобы прокормиться.

конфуций рос трудолюбивым, отзывчивым и умным ребенком. так как семья была ограничена в средствах, мальчику пришлось заниматься самообразованием. в китае того времени огромное значение придавалось изучению искусства.

занимаясь воспитанием, мать культивировала, в действительно необыкновенном ребенке, мысли о его редких талантах и особенностях, о его великой миссии для людей. будучи юношей, конфуций остается один, его мать умирает.

грамотный молодой человек устраивается на работу учетчиком зерна, потом скота. в первый раз он женился в 19 лет, у него родился сын.

конфуций сделал успешную карьеру на государственной службе, но ушел в отставку и занялся другого рода деятельностью. он много путешествовал, объездил все царства и провинции китая, раздираемые междоусобными войнами.

конфуций: краткая биография, интересные факты, видео

досконально изучая жизнь людей всех сословий, он всегда имел много слушателей, учеников и последователей. учитель написал много книг, самой основной по философии считается его трактат под названием «беседы и суждения».

конфуций и его учение

называют близкий круг его учеников, который состоял из 70 человек. на сегодняшний момент имена 26 из них точно установлены. всего при жизни мыслителя 3 тыс. молодых людей являлись его учениками. многие книги дописывались уже не самим основателем учения, а его последователями.

известны факты самозабвенной преданности конфуцианству, когда учеников за не отречение от своих идей массово заживо закапывали в землю, варили в огромных котлах.

сам конфуций был скромным человеком. личную биографию, довольно длинной и богатой на события жизни, он изложил в несколько строк.

сформулированные, подробно описанные и пропагандируемые им добродетели:

человеколюбие,

справедливость,

рассудительность,

искренность.

соблюдение обычаев играют и по сей день важную роль в деле воспитания молодежи, создания гармоничного общества, где каждая личность имеет свои функции. конфуций мечтал о лояльности начальства к подчиненным, а от последних, по его мнению, требовалась — преданность.

современный род конфуция, уважаемый на родине мудреца, насчитывает более 30 тыс. членов. старший потомок по прямой линии носит титул князя, еще древнему мыслителю. он имеет почетную обязанность ухаживать за знаменитой могилой и храмом в городском узде цюйфу, где родился и умер конфуций.

Объяснение:

У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з  Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя.

Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.

У першій половині 70 — х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана.

ЛІВОБЕРЕЖНЯ ГЕТЬМАНЩИНА

Слово «гетьман» стало власною після 1578 р., коли польський король Стефан Баторій дав Війську  Запорозькому «Конституцію та привілеї» і вперше офіційно поіменував О. Ружинського  «Гетьманом Запорозьким» з наданням йому атрибутів гетьманської влади (клейнодів).

Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. (у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч).

На Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин,

Переяслав, Стародуб мали магдебурзьке право, менші — ратушне.

На Лівобережжі існувало 10 полків,    які,  поділялися на сотні.    

(Гадяч,  Київ,  Ніжин,  Миргород,  Лубни,  Прилуки,  Полтава,

Переяслав,  Стародуб,  Чернігів.)

До привілейонаного соціального стану належали:

Козацька старшина, що виокремилась із козацтва й посіла панівне становище в суспільстві, мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки;

Українська шляхта — панівний стан українського суспільства — швидко злилась із козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв;

Духівництво. Верхівка духівництва мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від духівництва — парафіяльних священиків;

Козацтво було особисто вільним, звільнялося від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мало право на становий суд і спадкове землеволодіння.

Напівпривілейованим соціальним станом було міщанство, що мало права і привілеї на самоврядування, становий суд, мало право займатися ремеслами, промислами і торгівлею, але було зобов’язано сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.

Непривілейованим соціальним станом було селянство, що в результаті Національно-визвольної війни здобуло особисту свободу і право змінювати місце проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима.

На Лівобережжі nочал:а формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність ісиувала у двох формах:

ранговій (тимчасовій)

приватвій (спадковій).

Рангова формувалася із царських і гетьманських старшині на час обіймання нею посад; приватна — із на підпору дому» чи « купольне» (повне) володіння.

Зміцнювалися позиції гетьманського та монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта й монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини й шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки та виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.

На Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація здобутків Національно — визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.

СЛОБОЖАНЩИНА

Слобожанщина — історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії.     (252 населені пункти,  250 тис населення)