Сравнение остапа и андрия тарас бульба

у головного героя повісті, тараса бульби, було двоє синів – остап і андрій. обох старий полковник любив однаково сильно, дбав і переживав за них. однак після певних подій його ставлення до дітей змінюється. головною причиною такого розвитку сюжету було те, що характери у синів були різні. у тексті повісті «тарас бульба» характеристики остапа та андрія дані досить об’ємно. читач може дізнатися не тільки про життя на січі, але і ненадовго зануритися в минуле цих героїв. ці два героя, з одного боку, неймовірно відрізняються один від одного, а з іншого – дуже схожі. саме тому цікавою видається зіставлення, порівняння остапа та андрія.

автор знайомить нас з братами, коли ті приїхали до батька і матері після завершення навчання в київській семінарії. на них безглуздий наряд, що і помічає батько. старшого, остапа, образили такі слова, тому він хоче вирішити суперечку кулаками. тарас бульба охоче стає учасником дрібної бійки: він бажає перевірити, чи справді син не зупиниться ні перед чим, щоб захистити власну точку зору. остап виправдовує очікування батька, після чого «бій» завершується сімейними обіймами. андрій ніяк не проявляє себе в цій сцені. «а ти, бейбас, що стоїш і руки опустив? » – запитує його тарас. але в діалог втручається дружина бульби, і розмова переходить в інше русло.

у бесіді за столом мова заходить про часу в семінарії, а саме про покарання різками. остап не хоче говорити про це, андрій же сповнений рішучості завдати удару у відповідь, якщо подібна ситуація повториться. у цих двох невеликих епізодах простежується важлива річ: остап поміркованішими і спокійніше андрія, молодший син, навпаки, жадає подвигів

Много лет прошло с тех славных дней, и вот я вновь вернулся сюда. здесь на бородинском поле многие мои товарищи сложили свои головы за россию. мы были молоды и отважны. я служил в армии петра багратиона. накануне сражения я встретился с моим земляком николаем мартемьяновичем сипягиным, который служил адъютантом багратиона. разговаривали долго, волновались, переживали сильно, готовились к бою, в котором решалась судьба отечества, покажем ли себя достойными воинами. утром 26 августа, едва только забрезжили первые лучи солнца, раздался сигнал "стройся! ". я быстро вскочил, схватил ружьё и встал в строй воинов. нам приказали защищать багратионовы флеши. флеши- это такие полевые сооружения, которые с высоты птичьего полёта напоминают остриё стрелы. длина наших флешей по каждой стороне была примерно 20 метров или чуть-чуть больше. навсегда запомню этот день! французы шли в атаку на нас целых восемь раз. но рядом с нами был сам багратион. он не прятался за нашими спинами, а вдохновлял нас своим примером, своей смелостью. пару раз за день я видел сипягина, чему был несказанно рад. бой продолжался шесть часов. мы сдерживали натиск французов. во время восьмой атаки французов на флеши раздался чей-то крик: "багратион ранен! " вот тут я признаюсь, что пали мы духом. утомлённые боем, замешкались: "что теперь делать? где наши командиры? ". дело спас командир третьей пехотной дивизии генерал-лейтенант коновницын, принявший командование на себя. смелый же он был человек! однако, через некоторое время, он велел нам отойти к семёновскому оврагу.. о многом я бы мог ещё рассказать, но давайте .. здесь навечно остались мои товарищи-воины, каждый из которых мог бы сказать так: "я честно сражался за то, что бы вы, мои потомки, знали, что, защищая родину, мы думали и о вас- нашем будущем, увидеть которое суждено, наверное, будет немногим".