Сочинение горе от ума с фразами софьи

софья павловна фамусова – 17-летняя дочь фамусова. после смерти матери воспитывалась «», старой француженкой розье. другом детства с. был чацкий, который стал и ее первой любовью. но за 3 года отсутствия чацкого с. изменилась, как изменилась и ее любовь.

на формирование с. повлияли, с одной стороны, московские привычки и нравы, с другой стороны – книги карамзина и других писателей-сентименталистов. девушка воображает себя героиней «чувствительного» романа. потому она отвергает язвительного и смелого чацкого, а также скалозуба – глупого, но богатого. на роль платонического воздыхателя с. выбирает молчалина.

в своем доме с. не имеет возможности душевно развиваться. единственное, на что она способна – воображать себя героиней романа и поступать согласно этой роли. то она придумывает сон в духе жуковского, то притворно падает в обморок и т. д. но и «московское» воспитание дает о себе знать. во время именно она распускает слух о сумасшествии чацкого. романтическое поведение героини оказалось всего лишь маской, ее истинная сущность – эта натура московской барышни. в финале комедии с. наказывается. она узнает о «измене» молчалина, который заигрывает с лизой и нелицеприятно отзывается о с. кроме того, фамусов, узнав о романе дочери со своим секретарем, решает удалить с. из москвы «в деревню, к тетке, в глушь, в саратов».

Розповідаючи про задум поеми "Василь Тьоркін", О. Твардовський згадував, що цей образ виник ще за часів фінської кампанії, а потім склався в цілісний образ вже під час Великої Вітчизняної війни. Образ цього бійця був покликаний часом. І в той же час є в ньому щось таке, що ставить його поза часом.

Василь Тьоркін нагадує почасти героя з народних казок. Він солдат із тих, що не пропадуть за будь-яких обставин, що з топора кашу зварять. У ньому впізнаєш казкового героя, але разом із тим він наділений рисами цілком сучасними для поета. Твардовський писав:

Тьоркін, хлопець так собі,

Як і всі солдати.

Ні, він хлопець хоч куди.

Хлопець в цьому роді

В кожній роті є завжди,

Навіть в кожнім взводі.

Що ж приваблює у цьому звичайному солдатові? Перш за все його оптимізм і доброта. Він любить людей і завжди готовий прийти на до . Та й руки має до всякого діла звичні. Ось він легко лагодить годинника в діда з бабою, до яких поставлений "на постой". І дідусь не просто радіє, що дзиґарі пішли. Він бачить, що в цьому молодому бійці живе традиція солдатської виручки, вміння, кмітливості. Тьоркін - людина невгамовна, весела, життєрадісна. Життя, сповнене випробувань, не зробило його суворим чи жорстоким, навпаки - навчило його цінувати кожну мить життя. І тому він непереможний:

А проте живий вояка,

І готовий завше в бій.

Курить, їсть і п'є зі смаком

Всюди на передовій.

Він не втрачає гумору навіть у критичних ситуаціях. Щойно перепливши крижану річку, аби попросити про до для товаришів, він ледь не загинув, а проте ще й кепкує з себе і не забуває про завдання. Так з глави "Переправа" дізнаємося про воєнні подвиги Тьоркіна. Він не з боягузів. Воював чесно. І не за нагороду. Проте у частині "Про нагороду" все ж зізнається, що бувають у житті ситуації, коли б і нагорода стала в нагоді. І читач цілком розуміє Тьоркіна:

Ні, хлоп'ята. Що там орден,

Не загадуючи вдаль,

Я ж сказав, що я не гордий,

Згоден я і на медаль.

Та головне - це те, що він один із багатьох солдатів, які впізнають у ньому свого. Без нього сумно. Він і підтримає, і пожартує, і на гармоні заграти вміє. Там, де він, немає місця розпачу, смутку, бо він переконаний: людина може подолати все, аби лише вірила в себе. Таким ми бачимо його у главі "Смерть і воїн", де перед волею людини до життя, перед солдатською взаємовиручкою і Смерть відступає, "на відстрочку давши згоду".

У чому ж сила Тьоркіна? У тому, що він по-справжньому добра людина. Поряд із ним не просто весело. Він надійний в усьому. Він повертає людям віру в життя, в найкраще, яке неодмінно настане.